60 РОКІВ БЕЗ ЦЕРКВИ
жило віддалене поліське село Гірки, що в Любешівському районі, справляючи свої духовні потреби то в Любешові, то у Великій Глуші, то в білоруському Мохрі, до яких шлях однаково неблизький. Тож освячення новозбудованого храму на честь Святого Іллі стало справжнім святом для всього села, незабутнім днем першої спільної молитви...
У віддаленому поліському селі Гірки, що в Любешівському районі, освячено нову церкву
Цього свята селяни чекали майже 60 літ, відколи у буремному 1944-ому партизани з якихось своїх стратегічних міркувань спалили в селі кілька будинків, кузню і збудовану предками дерев’яну Свято-Іллівську церкву, що стояла на околиці села. Було це навесні, саме у великодню п’ятницю.
По війні прибув у Гірки священик, але підняти храм із попелища не зміг. У селі залишилося лише кілька чоловіків із тих, що вціліли після фронтів, партизанських рейдів та радянської мобілізації молоді 1927 і 1928 років народження. Більшість із них додому так і не повернулися.
Про усе це розповіла нам гірківська старожилка Євдокія Гречко, з якою познайомилися завдяки заступнику директора місцевої школи Надії Василівні Кузьмич. У свої 78 літ Євдокія Андріївна зберегла дивовижну пам’-ять на події, імена і дати. А ще знає десятки, а може й сотні пісень для коровайниць і дружок, для зажинок і обжинок, власне, для всіх випадків сільської обрядовості, яка передавалася нашим народом із покоління в покоління, наділялася магічною силою і доленосним значенням.
На наше запитання, чи не змогла б Євдокія Андріївна пригадати, як звали священика, котрий служив у їхній церкві перед тим, як її спалили, бабуся, наче відмінниця біля шкільної дошки, відповіла:
— А чого ж не пам’ятаю? Отець Федір Левон, а матушка у нього була Ніна. І ще сина мали Вітю, потім в Америку виїхав. Отець Федір у війну служив, голос у нього такий красивий був.
Як було в селі без церкви? Та погано було. При потребі їздили то у Велику Глушу, то до Любешова, а то й у сусідню Білорусію. Тож коли часи атеїзму відійшли у минуле, почали селяни думати про свій храм. Особливо цією ідеєю проникся, на жаль, тепер уже покійний учитель історії, а потім і голова сільради Іван Антонович Тимощук. Не став осторонь і пенсіонер, а в минулому — колгоспний будівельник із золотими руками Сергій Григорович Кузьмич, та й усе село згодне було допомагати хто чим може, тільки б постала у Гірках церква. Село ж бо чималеньке, 600 дворів налічує.
П’ять років тому освятили наріжний камінь, місце обрали у центрі села, а храм вирішили зводити на честь святого пророка Іллі, як і той, колишній, що згорів у війну. Та коли б до людського ентузіазму ще й відповідні кошти. Їх довелося збирати копійка до копійки, з мізерних селянських пенсій, із добровільних пожертвувань. Особливо гірківці вдячні настоятелю храму о. Димитрію (Лапку), котрий, рік тому прийнявши парафію з недобудованою церквою, чимало зробив для того, щоб наблизити день першої спільної молитви.
І ось він настав. Таке велелюддя Гірки переживали хіба що два роки тому, коли врочисто святкували 600-ліття першої згадки про село в історичних джерелах. Минулої суботи до новозбудованого храму прийшли не тільки місцеві мешканці, а й гості з довколишніх сіл, Любешова і навіть сусідньої Білорусі. Приїхав розділити радість свята і їх земляк, який нині живе і працює у Києві, голова партії Національно-демократичне об’єднання “Україна” Григорій Кузьмич. Це завдяки його старанням над куполами сільського храму засяяли бронзові хрести. А нині Григорій Васильович опікується ще й тим, щоб дзвіниця озвалася до земляків новими дзвонами.
Чин освячення храму здійснив керуючий Волинською єпархією, митрополит Луцький і Волинський Ніфонт у співслужінні із духовенством Любешівського благочиння, священиками з інших церков краю. Із завмиранням серця спостерігали віруючі, як архієрей облачався у священний одяг, поверх якого одягається спеціальний запон (фартух). Далі у вівтарі за зачиненими царськими вратами відбулося таїнство освячення престола, який за традицією спершу утверджують, потім омивають, помазують святим миром і нарешті облачають, спочатку в “сорочку” із білого полотна, далі одягають індітію і покладають ілітон — шовкову хустку з антимінсом, величною святинею для новоосвяченого храму.
Після здійснення всіх таїнств освячення престола і храму тут врочисто була відслужена перша архієрейська літургія й подячний молебень, відбувся хресний хід. Митрополит Луцький і Волинський Ніфонт звернувся до усіх присутніх із проникливою проповіддю, зауваживши, що за своє архієрейське служіння йому довелося освятити близько 300 храмів. Він подарував новоосвяченому Свято-Іллівському храму с. Гірки запрестольний хрест, а настоятеля храму о. Димитрія нагородив наперсним хрестом.
Від імені блаженнішого Володимира, митрополита Київського і всієї України, Предстоятеля Української православної церкви, за старанні труди у спорудженні храму він вручив грамоти благодійникам Андрію Кравчуку та Григорію Кузьмичу, а Віктора Симоновича було нагороджено іконою.
Грамоти із рук архієрея отримали також найактивніші будівничі церкви, серед яких Іван Кравчук, Григорій Шеремета, Віктор Рибчик, Ростислав Абрамович, Сергій Кузьмич. А всі присутні на згадку про свято отримали іконки.
Минулої неділі в новоосвяченому храмі с. Гірки відбулося перше вінчання.
Валентина ШТИНЬКО.
Цього свята селяни чекали майже 60 літ, відколи у буремному 1944-ому партизани з якихось своїх стратегічних міркувань спалили в селі кілька будинків, кузню і збудовану предками дерев’яну Свято-Іллівську церкву, що стояла на околиці села. Було це навесні, саме у великодню п’ятницю.
По війні прибув у Гірки священик, але підняти храм із попелища не зміг. У селі залишилося лише кілька чоловіків із тих, що вціліли після фронтів, партизанських рейдів та радянської мобілізації молоді 1927 і 1928 років народження. Більшість із них додому так і не повернулися.
Про усе це розповіла нам гірківська старожилка Євдокія Гречко, з якою познайомилися завдяки заступнику директора місцевої школи Надії Василівні Кузьмич. У свої 78 літ Євдокія Андріївна зберегла дивовижну пам’-ять на події, імена і дати. А ще знає десятки, а може й сотні пісень для коровайниць і дружок, для зажинок і обжинок, власне, для всіх випадків сільської обрядовості, яка передавалася нашим народом із покоління в покоління, наділялася магічною силою і доленосним значенням.
На наше запитання, чи не змогла б Євдокія Андріївна пригадати, як звали священика, котрий служив у їхній церкві перед тим, як її спалили, бабуся, наче відмінниця біля шкільної дошки, відповіла:
— А чого ж не пам’ятаю? Отець Федір Левон, а матушка у нього була Ніна. І ще сина мали Вітю, потім в Америку виїхав. Отець Федір у війну служив, голос у нього такий красивий був.
Як було в селі без церкви? Та погано було. При потребі їздили то у Велику Глушу, то до Любешова, а то й у сусідню Білорусію. Тож коли часи атеїзму відійшли у минуле, почали селяни думати про свій храм. Особливо цією ідеєю проникся, на жаль, тепер уже покійний учитель історії, а потім і голова сільради Іван Антонович Тимощук. Не став осторонь і пенсіонер, а в минулому — колгоспний будівельник із золотими руками Сергій Григорович Кузьмич, та й усе село згодне було допомагати хто чим може, тільки б постала у Гірках церква. Село ж бо чималеньке, 600 дворів налічує.
П’ять років тому освятили наріжний камінь, місце обрали у центрі села, а храм вирішили зводити на честь святого пророка Іллі, як і той, колишній, що згорів у війну. Та коли б до людського ентузіазму ще й відповідні кошти. Їх довелося збирати копійка до копійки, з мізерних селянських пенсій, із добровільних пожертвувань. Особливо гірківці вдячні настоятелю храму о. Димитрію (Лапку), котрий, рік тому прийнявши парафію з недобудованою церквою, чимало зробив для того, щоб наблизити день першої спільної молитви.
І ось він настав. Таке велелюддя Гірки переживали хіба що два роки тому, коли врочисто святкували 600-ліття першої згадки про село в історичних джерелах. Минулої суботи до новозбудованого храму прийшли не тільки місцеві мешканці, а й гості з довколишніх сіл, Любешова і навіть сусідньої Білорусі. Приїхав розділити радість свята і їх земляк, який нині живе і працює у Києві, голова партії Національно-демократичне об’єднання “Україна” Григорій Кузьмич. Це завдяки його старанням над куполами сільського храму засяяли бронзові хрести. А нині Григорій Васильович опікується ще й тим, щоб дзвіниця озвалася до земляків новими дзвонами.
Чин освячення храму здійснив керуючий Волинською єпархією, митрополит Луцький і Волинський Ніфонт у співслужінні із духовенством Любешівського благочиння, священиками з інших церков краю. Із завмиранням серця спостерігали віруючі, як архієрей облачався у священний одяг, поверх якого одягається спеціальний запон (фартух). Далі у вівтарі за зачиненими царськими вратами відбулося таїнство освячення престола, який за традицією спершу утверджують, потім омивають, помазують святим миром і нарешті облачають, спочатку в “сорочку” із білого полотна, далі одягають індітію і покладають ілітон — шовкову хустку з антимінсом, величною святинею для новоосвяченого храму.
Після здійснення всіх таїнств освячення престола і храму тут врочисто була відслужена перша архієрейська літургія й подячний молебень, відбувся хресний хід. Митрополит Луцький і Волинський Ніфонт звернувся до усіх присутніх із проникливою проповіддю, зауваживши, що за своє архієрейське служіння йому довелося освятити близько 300 храмів. Він подарував новоосвяченому Свято-Іллівському храму с. Гірки запрестольний хрест, а настоятеля храму о. Димитрія нагородив наперсним хрестом.
Від імені блаженнішого Володимира, митрополита Київського і всієї України, Предстоятеля Української православної церкви, за старанні труди у спорудженні храму він вручив грамоти благодійникам Андрію Кравчуку та Григорію Кузьмичу, а Віктора Симоновича було нагороджено іконою.
Грамоти із рук архієрея отримали також найактивніші будівничі церкви, серед яких Іван Кравчук, Григорій Шеремета, Віктор Рибчик, Ростислав Абрамович, Сергій Кузьмич. А всі присутні на згадку про свято отримали іконки.
Минулої неділі в новоосвяченому храмі с. Гірки відбулося перше вінчання.
Валентина ШТИНЬКО.