Вистоїмо і переможемо.
Бог створив Україну, щоб перемогти зло у всьому світі
24 лютого люди, які підтримують Україну у війні проти російських окупантів, підняли синьо-жовті прапори в своїх країнах, освітили споруди кольорами нашої Незалежності, йшли головними вулицями своїх міст, ганьблячи остогидлого путіна, й змовкли в молитвах за вічний спокій тих, хто загинув під уламками розбомблених будинків, зниклих безвісти захисників, героїв, які полягли на фронтах смертю хоробрих
Цього дня таке визнання правди й мужності моєї рідної країни я споглядала на головних вулицях Копенгагена та його околицях. А в комуні Відовре, де живуть десятки українських біженців, ми горювали ще й за своїм 39-річним земляком. Напередодні Володимира знайшли мертвим у його кімнаті.
Звістка каменем лягла на душу всіх, кому судилося на чужині розділити з ним кілька місяців спільних проблем і надій. Володя був світлою людиною, завжди приязно усміхався попри те, що нижніми кінцівками йому слугували протези. Колись потрапив в Україні в аварію, ноги затиснуло настільки, що врятувати їх лікарі були не в силі.
Якось розговорилися, і він у смутку за своєю хатою, за малолітньою донечкою й дружиною, батьками й своєю Вінниччиною гірко-гірко зізнався: «Якби мав ноги, першого дня пішов би воювати. Якби не війна, я був би зараз удома…»
Не судилося. Уже ніколи не зрадіє від зустрічі з рідним краєм. Серце, напевне, не витримало розлуки, болю, гіркоти… Невдовзі мати, донечка, родина й Україна стрічатимуть Володимира в домовині.
Не можна було дивитися без сліз вдячності, як данці переймаються долями українців. Біля ошатних хостелів вони першим підняли прапор України, відтак – прапор Данії.
…Не можна було дивитися без сліз вдячності, як данці переймаються долями українців. Біля ошатних хостелів вони першим підняли прапор України, відтак – прапор Данії. І навіть пробували разом з українськими друзями підспівувати наш Гімн.
Війну важко уявити. Ми не перестаємо розповідати світові про мужність українського війська, про те, як над трунами плачуть дружини, передчасно сивіють матері і батьки, ридають діточки… Як ворог з однаковим цинізмом цілиться у військових і в житлові будинки. Ніхто не знає, який із них у цю хвилину стане черговою братською могилою, місцем жаху й смерті. Ми заклинаємо в ім’я миру й людяності допомогти вистояти разом, бо, напевне, Господь створив нашу Україну, щоб перемогти зло на всій планеті.
...Цього дня данська волонтерка Майкен Ларсон відправила в Україну чергову фуру з гуманітарною допомогою для цивільних і військових.
