«Дівчина вдивлялася в обличчя мертвого чоловіка та розуміла, що закохується»

Дівчинка зростала дивачкою. Щодня заліплювала жуйками корпус свого мобільника, плела з бісеру маленьких жабенят і, поки дорослі не бачили, вкорочувала ножицями праву штанину своїх джинсів чи шортів. Коли її питали, нащо це робить, відповідала, що хоче бути схожою на бабу Настю з сусіднього двору. Ця літня жінка, яка чомусь завжди пахла ваніліном, завжди носила вицвілу рожеву кофту й зеленкуваті бриджі з вельвету. От у неї права штанина чомусь завжди була коротшою за ліву. Навіть коли вона посувала її донизу, та підскакувала назад! 

У Марти не було подруг-однолітків. Тож коли двоє її однокласниць прийшли до школи в однакових футболках, дівчинка вирішила, що буде одягатися, як баба Настя.

Дружба зі старенькою львів’янкою з роками міцнішала. Про погані оцінки, вкрадену шоколадку з магазину і першого залицяльника дівчинки колишня вчителька зарубіжної літератури дізнавалася першою. «Худий, нудний і переляканий», – так Марта описувала свого шкільного шанувальника. Про нього вона й написала свій перший вірш – «Кострубатий кавалер».

Поки дівчинка голосно сміялася з його «П-п-ривіт», баба Настя пекла коржики і розповідала, як приготувати ідеальне пісочне тісто (якщо і було на світі щось смачніше за ті пряники, то це хіба що стиглий кавун у середині серпня). 

З цієї історії Марта ж зрозуміла, що кохання дарує і забирає небо.

Баба Настя любила слухати про кохання. Вона ніколи не розповідала про своє особисте, але коли дівчинка почала вголос пояснювати собі, що таке любов, жінка вирішила поділитися своєю історією. У молодості вона страждала від вовчаку, який сильно спотворив її обличчя, тож не надіялася побратися з гідним чоловіком. Однак якось пішла на весілля подруги і там познайомилася з коханням усього свого життя. Чорнявий з неймовірною усмішкою чоловік не звернув уваги на її хворобу й навіть помітив ямочки на щоках... На жаль, сімейне життя було недовгим. Через 9 років шлюбу його на смерть збила вантажівка. З цієї історії Марта ж зрозуміла, що кохання дарує і забирає небо.

Після закінчення школи дівчина вирішила не вступати в університет. Влаштувалася офіціанткою у місцеве кафе «Лоза». Там пахло кавою, бутербродами, тихенько лунала музика, при вході стояли старовинні дерев’яні вішаки. Баба Настя щодня приходила потеревенити до своєї подруги о 8-й ранку, коли заклад щойно відчинявся і ще не було багато відвідувачів. Якось жінка не прийшла. Тоді дівчина подумала, що трапилося щось погане, й помчала до старої багатоповерхівки. Здогадки справдилися – баби Насті не стало.

Дівчина вдивлялася в обличчя мертвого чоловіка, посунулася з усіма на цвинтар, спостерігала, як його спускають у яму.

Коли її ховали, Марта і сльозинки не зронила. Дівчина була впевнена, що тепер подруга нарешті зі своїм коханим. Навіть трохи за неї раділа. Прийшовши ввечері додому, Марта присіла на лавці біля свого під’їзду й почала говорити до сірого кота-безхатька. Потім прочитала чотирилапому свій новий вірш, складений біля труни баби Насті, – «У смерті рожева коса».

Читайте також: Ангели в камуфляжі: добра історія на ніч.

Вона часто приходила у старий двір, де вже не пахло ваніліном. Дивлячись у небо, жалілася на хамовитих клієнтів, розповідала про маму, яка стала настільки побожна, що шукає їй жениха у церкві.

Одного дня, повертаючись додому, Марта потрапила у натовп, який прямував вулицею. Люди були в чорному, дівчина зрозуміла, що це похоронна процесія. Вона збиралася минути той потік людей, але раптом вирішила пливти за течією. Літню спеку перебив дрібний дощ, червонясто-коричневе волосся потемніло, а люди тим часом відкрили свої темні парасолі. Згодом вона вже стояла у церкві. Дівчина глянула на домовину, яку поставили посередині храму і завмерла. У труні лежав молодий хлопець з широкими вилицями і рудуватою бородою. Їй здалося, що вже знайома з ним, ніби не раз теревенили, сидячи на тротуарі, ніби ті мужні руки вже її обіймали. Серце Марти почало несамовито стукотіти, великі очі стали ще ширшими. Вона відчувала тривогу, цікавість і... потяг. Дівчина вдивлялася в обличчя мертвого чоловіка, посунулася з усіма на цвинтар, спостерігала, як його спускають у яму.

Не спала всю ніч. Думала, як він там? Чи зобачиться хоча б випадково з бабою Настею? Врешті вона тоді втратила страх смерті, бо її, як і давню подругу, кохання чекало на небі.

Олена КУЧМА.