«Скажи мені, люба,  скінчився вже лютий?»

Скажи мені, люба: скінчився вже лютий?
Лежу я під кригою, холодом скутий.
Нема ні хреста, ні самої могили…
Скажи мені, люба: шпаки прилетіли?

Скажіть мені, люди, чи лютий розтанув?
Лежу у багнюці, розчавлена танком.
Ніхто не ховає, та й що там ховати…
Згадай мене, сестро! Згадай мене, брате!

Скажіть мені, друзі, скажіте, сусіди,
чи там, нагорі, розпустилися квіти?
Лежу під завалом, накрита стіною.
Скажіть мені, друзі: вже пахне весною?

Скажи мені, мамо, скажи мені, тату: 
Вже можна без шапки надворі гуляти?
Бо шапку згубив я, коли мені в спину
поцілив солдат із чужої країни...

Скажи мені, Боже: Ти чуєш? Ти бачиш?
Ти поряд сидиш і у розпачі плачеш.
Давай мені руку, скажи: «Паляниця»! 
Ми сонце запалим, і лютий скінчиться. 

Євгенія КОМАРОВА.