Тепер в Артема, Марка і Тимофія Лисих є чудові хресні батьки.
Батьки волинської трійні: «Своїх трійнят-синочків ми назвали на честь хоробрих, цілеспрямованих і боголюбивих»
24 лютого козачатам Ольги і Павла Лисих виповнилося три місяці. Вони підросли, зміцніли, й уже, як мовиться, настав час виходити в люди. Тож наступного дня у ніжних маминих і сильних татових руках малеча поїхала в свою першу подорож – на батьківщину пані Ольги в село Лобачівку нині Берестечківської територіальної громади (колишній Горохівський район) на свої хрестини, де у древньому Свято-Троїцькому храмі таїнство хрещення здійснив отець Сергій Петрощук
«Сподівалися, що малята самі підкажуть свої імена»
24-річна Ольга, яку лише одні пологи ощасливили стати багатодітною матусею, з першого дня народження своїх синочків завжди приязно розповідає «Волині» про те, що у малюків чудовий апетит і вони зазвичай усміхаються в своїх казкових снах, то плачами, то милим агуканням просяться на руки й показують свої характери. Чи встигає Ольга глядіти дітей, готувати, прибирати й робити ще безліч домашніх справ, доки Павло на роботі?
– А хіба я можу не встигати? Вмудряюся знаходити час ще й вишивати картинки восьмирічній та дворічній племінницям Ганнусі й Златі, – вражає вона своєю істинною українською жіночністю.
А ось імена хлоп’ят, дослухаючись до мудрого народного повір’я, сім’я ревно берегла в таємниці. Чи мріяло подружжя про них ще до появи діток на світ? Звісно, гріх було б позбавляти себе такої радості, але ініціативу в свої руки ще тоді взяла молода берегиня.
Чоловік жартома поставив умову: «Називай синів ти, а я буду вибирати імена донечкам».
– Мені спало на думку, що імена ми маємо обирати після того, як побачимо діток. Сподівалася розгледіти якусь підказку на їхніх личках, – каже вона, усміхаючись.
У Волинському перинатальному центрі батькам показали новонароджених за п’ять днів. Наче зачаровані, вони дивилися на своє потрійне щастя в інкубаторах, дуже схоже на те, про яке розповідає зворушлива українська пісня: «Перший син – то сонце ясне, що ніколи не погасне. Другий син – то сизий сокіл, ясноокий-ясноокий. Третій син – то дрібний дощик, наймолодший, найдорожчий».
Дасть Бог, будуть і дівчата, як підростуть козачата!
Якщо вірити в тлумачення імен, то виросте добрим, спокійним і впевненим Артем, який народився першим. Буде цілеспрямованим і дружелюбним його братик-близнюк Марко. До слова, ці імена дуже подобалися своєю милозвучністю Ользі ще до заміжжя. А ось поглянувши на найменшенького, вона ніжно-ніжно мовила до чоловіка Павла: «Що хочеш мені кажи, а ось це ангеля назвемо Тимофієм».
Хіба міг заперечити і цьому чудовому вибору, й своїй неймовірній дружині? Хіба що жартома поставив умову: «Називай синів ти, а я буду вибирати імена донечкам».
…Хрестини були скромними, бо війна, зате з найгарнішими українськими традиціями, з молитвами й кумами. Кожний хлопчик тепер багатий двома хрещеними мамами й батьками. На їхніх руках у церкві Артемко усміхався в щасливому дитячому сні, а Марко з Тимофієм для годиться покректали перед вівтарем. Мовляв, чоловіки ж!
Чи мріє ще подружжя про донечку, яку дуже хотіли від першої вагітності?
– Життя покаже! В нашому випадку дуже важливі й матеріально-фінансові можливості. Наразі потрібно поставити на ніжки синочків, – міркує розважливо молода сім’я, яка, до слова, тісниться в найманій однокімнатній квартирі в Луцьку. І додає: «А якщо Господь подарує нам ще синочка чи синочків, донечку чи донечок, ми будемо теж щасливими! Головне, щоб закінчилася війна!».
Леся ВЛАШИНЕЦЬ.
Читайте також на volyn.com.ua: «Грішниця: історія кохання на ніч».
