В Україні 14 березня День українського добровольця

Пам’ятна дата встановлена Верховною Радою України у 2017 році для вшанування мужності та героїзму захисників незалежності, суверенітету й територіальної цілісності нашої держави. Чоловіки й жінки у березні 2014-го самоорганізувалися та вирушили на схід України — на захист нашої держави та її суверенітету. Про це інформує Армія INFORM.

Напередодні Дня українського добровольця видання Армія INFORM звернулося до наших земляків, які, не чекаючи повісток чи викликів до військкоматів, самі звернулися до них з проханням відправити на фронт. З одним запитанням: «Що підштовхнуло їх до такого рішення?».

Андрій Тетерук, полковник запасу:

 

— Як я став добровольцем? Спочатку був Майдан, через який впродовж кількох місяців пройшли мільйони українців зі всіх куточків нашої країни. Ми, майданівці, перемогли режим Януковича, а разом з ним і путіна, який палко його підтримував, двічі привітавши з перемогою, що не існує, на президентських виборах. За те московський фюрер не змирився з поразкою і незабаром у Криму з’явилися так звані зелені чоловічки, під яких маскувалися кадрові військовики московії. На сході набирав сили сепаратистський рух, підтримуваний росіянами. Словом, йшлося про збереження Української держави як такої.

На той час армія була у глибокому занепаді, гола, боса і голодна, катастрофічно не вистачало зброї. Що залишалося робити всім свідомим українцям, здатним тримати в руках зброю? Так, йти захищати рідну землю. Так склалися обставини, що і я був серед тих, хто взявся за зброю. Свого часу я закінчив військове училище, проходив службу у військах спецпризначення. Зважаючи на це, був призначений командиром батальйону, який відбув для виконання завдань на Донеччину.

Практично всі мої побратими були добровольцями. Як колишній їхній командир, скажу так: ці хлопці показали себе справжніми воїнами і патріотами України. Особливо під час виходу з так званого Іловайського котла.

Практично всі мої побратими були добровольцями. Як колишній їхній командир, скажу так: ці хлопці показали себе справжніми воїнами і патріотами України. Особливо під час виходу з так званого Іловайського котла.

Павло Красноок, сержант запасу

 

— До війська я пішов добровільно навесні 2014 року, коли стало зрозумілим, що московія вирішила розчленувати Україну, покінчивши і з нашим суверенітетом. Особисто мені, молодому і здоровому чоловіку, було соромно відлежуватись на дивані. Ба більш, що медик за освітою, знав: люди, здатні надавати першу медичну допомогу, там дуже потрібні.

Не скажу, що наш підрозділ складався виключно з добровольців. Ні. Але їх там було дуже багато. Виконуючи різної складності завдання. Воювали добре. І не лише з сепарами, а й кадровими російськими військовиками-контрактниками, зокрема і з десантниками та спецпризначенцями. Кажу так, бо знаходився поруч із ними майже рік, виконуючи різної складності завдання. Наприклад, наш підрозділ майже місяць обороняв Луганський аеропорт. Тоді, пам’ятаю, ситуація була не те що складною, а надскладною. Але ми встояли. 

Олександр Левицький, майор у відставці

 

 

— У 2014 році я перебував у запасі. Та коли росіяни вторглися в Донецьку і Луганську області, зрозумів: як офіцер-«афганець», з бойовим досвідом,  теж повинен захищати свою землю і пішов до військкомату з проханням призвати до армії. Прохання задовольнили і протягом року я служив у одному з підрозділів Збройних Сил. Тоді нам багато чого не вистачало, але ми зуміли не лише звільнити від  бойовиків-сепаратистів понад 60 відсотків території, а й зупинили росіян, що прийшли їм на допомогу.

Маю багато друзів, які з перших днів російського широкомасштабного вторгнення пішли до військових комісаріатів з проханням призвати до війська. Дехто тижнями оббивав пороги, вимагаючи відправки на фронт! Сьогодні  всі вони воюють з кацапами.

Дехто тижнями оббивав пороги, вимагаючи відправки на фронт! Сьогодні  всі вони воюють з кацапами.

Ігор Бизган, підполковник старший офіцер регіонального управління Сил тероборони «Північ»

 

 — Що змусило мене поповнити лави захисників України? На це запитання відповім іншим запитанням: а що має робити чоловік середніх літ, у якого за плечима вище військове училище, десятки років армійської служби, який будував плани на майбутнє, але в один «прекрасний» ранок всі ці плани полетіли шкереберть з вини чужинців?

Як має вчинити чоловік, коли на його землю, на якій споконвіку жили його предки, прийшов ворог і палить домівки його земляків, вбиває, ґвалтує і старих і малих? Обурюватись, лежачи на канапі?

Як має вчинити чоловік, коли на його землю, на якій споконвіку жили його предки, прийшов ворог і палить домівки його земляків, вбиває, ґвалтує і старих і малих? Обурюватись, лежачи на канапі? Так для цього не потрібно ні багато розуму, ні якихось надмірних зусиль. 

Сергій Зятьєв

Кореспондент АрміяInform

Читайте також: «На Волині родина загиблого воїна пожертвувала гроші на дзвіницю»