Негідники візьмуть на свої прапори імена Героїв і продовжать справу путіна

Йдеться про те, що Україна після війни без належних реформ не отримає необхідних обсягів допомоги на відбудову. Крім того, якщо просякнута корупцією система не зміниться, до нас не прийдуть інвестиції, а без них не можливий розвиток. Детально про формулу «Виграти війну, програти мир» розповів громадський діяч, викладач Києво-Могилянської бізнес-школи Валерій Пекар. Його статтю про те, чого нам варто очікувати після Перемоги, ми передрукували на сайті volyn.com.ua. Дуже рекомендую ознайомитися з цим матеріалом.

Я ж спробую передбачити, як розвиватимуться події тут, на Волині, а ви вже оцініть, наскільки фантастичний цей сценарій. 

Воїнів із фронту зустрічатимуть помпезно: з оркестрами, квітами та слізьми. Дай Бог, щоб це сталося якнайшвидше. Втім, у тих колонах першими йтимуть політики-приспішники олігархів, ті, у кого попереду вибори і хто боятиметься втратити владу та вплив. 

Подивіться, як нині голови наших громад гучно виділяють кошти на ЗСУ: рішення ухвалює сесія, йдеться про гроші платників податків, а складається враження, що той чи інший посадовець зі своєї кишені вийняв тих кілька мільйонів. 

У результаті щоразу менше делегацій з ЄС приїжджатимуть до Луцька, та й то тільки для того, щоб провести міжнародний фестиваль пісні та танцю, а жоден європейський бізнесмен навіть не подумає інвестувати в економіку нашого регіону. 

Ці персонажі відкриватимуть меморіальні дошки, кластимуть бруківку в найбільш людних місцях і роздаватимуть макарони виборцям. На передвиборчих листівках вони не друкуватимуть свої, часто скомпрометовані, обличчя, а розмістять світлини військових. У результаті дуже ймовірно, що в обласній раді ми отримаємо більшість, лояльну якомусь магнату, скажімо, Семену Петровичу.

Чим же небезпечна перемога такої політсили? Припустимо, що у поліських лісах знайдено величезні поклади золота. Якби наш Семен Петрович не любив так цей дорогоцінний метал, на Волинь завдяки чесному аукціону міг би прийти іноземний інвестор – побудувати тут завод, створити чимало робочих місць, платити усі необхідні податки і тим самим гарантувати розвиток регіону. Цього ж не станеться, бо під час сесії облради хтось виголосить промову, що всі надра мають належати волинянам, і депутати створять якесь комунальне підприємство, наприклад «Волиньголденресурс». Ця структура не матиме ні фахівців, ні технологій для видобутку золота, тим паче можливостей для його переробки чи реалізації. Натомість у Семена Петровича все це буде, і він з радістю надасть необхідні послуги комунальній установі. Розрахуватися ж за них можна дорогоцінним металом, а якщо його не вистачить, то доплатити із бюджету. 

Жодних глобальних протестів така ситуація не викличе, бо не так легко пов’язати  вкрадене майбутнє своїх дітей із бюрократичним документом про створення «Волиньголденресурсу». А тим часом місцевий олігарх купуватиме прокурорів, поліцейських та суддів, щоб нехитрому ґешефту ніщо не заважало.

У результаті щоразу менше делегацій з ЄС приїжджатимуть до Луцька, та й то тільки для того, щоб провести міжнародний фестиваль пісні та танцю, а жоден європейський бізнесмен навіть не подумає інвестувати в економіку нашого регіону. 

Ймовірно, путіна потішив би такий розвиток подій, але цього поки що не сталося, попереду ще війна, а в нас є надія на Перемогу.  І не лише на полі бою...