Зробимо росію знов московщиною?

Хтось бачить історичний реванш за привласнення північно-східними сусідами спадщини Русі. Хтось вірить: зміна назви поміняє уявлення світу про походження та сьогодення росії. Хтось сподівається, що це навіть запустить процес розвалу останньої імперії, яка «по документах» федерація. Хтось йде далі і певен: це крок до перейменування самої України і «повернення» їй історичної назви Русь. 

Напевно, розчарую усіх, хто очікує вищеперелічених чудес від можливої зміни назви сусідньої країни. Швидше за все, нічого з цього не станеться, а якщо й станеться, то не завдяки перейменуванню. 

Тепер трохи історії. 

Так, назву росії (грецька версія слова Русь) придумали московські царі (щоправда, задовго до Петра І), щоб привласнити собі руську спадщину. Так, українці довгий час після цього продовжували використовувати слово московщина (у Шевченка в ХІХ столітті «А до того – Московщина, кругом чужі люде», подекуди ця назва трапляється навіть 
у ХХ столітті). 

Тому історичні підстави цієї ідеї не вигадані. Проте це зовсім не гарантує, що її реалізація приведе до «торжества історичної справедливості». 

Навіть якщо наша держава ухвалить таке рішення (для цього Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру мають бути внесені зміни у Державний реєстр географічних назв), воно поширюватиметься лише на Україну. 

Дуже сподіваюся, що Україна знову не стане Руссю. Тому що Україна історично і географічно – це ширше, ніж Русь. 

Для росіян їхня країна не змінить своєї назви, як і для решти світу, за винятком тих народів, де ця країна традиційно мала іншу назву, наприклад фінською Venäjä, угорською Oroszország, латиською Krievija. Та й в Україні прикметник «російський» чи інші похідні слова повністю не можливо прибрати законодавчим рішенням. 

Однокореневі слова є просто живою частиною української мови і будуть так чи інакше вживатися й далі. Крім того, вони збережуться у величезному масиві раніших текстів, у т.ч. документів. 

Визначальними у використанні назв держави чи похідних від цього слів є не законодавчі акти, а традиція. Звісно, перше може формувати друге, хоч здебільшого – навпаки. 

Але навіть якщо говорити про перший варіант, треба розуміти: це потребуватиме багато часу і зусиль. Якщо буде вирішено створити прецедент перейменування іноземної держави і називати росію московією, а росіян – мос…ми чи московитами, слід усвідомлювати: це не просто заява чи тимчасова дія, а реальна зміна слова в українській мові. Така зміна має бути прийнятною для абсолютної більшості українського народу, тому що ситуація, коли люди називатимуть країну «росією», а офіційні особи «московією», навряд чи піде на користь нашій державі. 

Натомість може стати ще однією непотрібною лінією розколу суспільства. Якщо українській мові буде повернуто слово «мос…ль» на означення «росіянина», виникне потреба припинити штучні обмеження на вживання цього слова в публічній сфері, у т.ч. світових соцмережах (які я змушений оминати навіть в цьому тексті, щоб ви його прочитали). Що, звісно, коштуватиме чимало зусиль. 

Уявімо, що ми зробили це – і росія знову московщина. Чи означатиме це, що росія не зможе претендувати на спадщину Русі? Ні, бо для самих росіян і більшості світу все залишиться без змін. Можливо, таке перейменування змусить переосмислити це питання лише тих українців, які чомусь досі залишаються у полоні імперських історичних міфів. 

Дуже сумнівно, що зміна назви в Україні послабить позиції кремля як центру імперії. Для цього Україна має проводити іншу роботу, насамперед спрямовану на підтримку поневолених ним народів, а також на поширення у світі ідеї про неминучість і нормальність переформатування рф на національні демократичні держави.

Дуже сподіваюся, що навіть якщо росія знову стане московщиною, Україна знову не стане Руссю. 
Тому що Україна історично і географічно – це ширше, ніж Русь. Тому, що зміна назви нашої держави на ту, яка у більшості інших народів буде співзвучна із назвою нашої сусідки-агресорки, лише заплутає справу і 
зашкодить нашій підтримці у світі. 

І наостанок знову про мову та слова. Мова – живий організм. Держава не придумує слова, у тому числі власні назви, для предметів і явищ, які вже мають назву в мові. Держава лише фіксує існуючі назви. Це стосується і назв країн, особливо широко вживаних. Так це працює і по всьому світу, і в Україні.

Володимир В’ЯТРОВИЧ, історик, доктор філософії, публіцист, народний депутат України, фракція «Європейська Солідарність».