Дуже тривожитися варто тим батькам, які дбають виключно про достаток дитини.
Гей, батьки, а ви нормальні? (Колонка мами)
– Ти читаєш про нас із татом?! – не могла змовчати, коли побачила у сина на столі книгу з назвою «Дорослі діти емоційно незрілих батьків». – Якщо цікаво, то дам ознайомитися, як сам її здолаю, – він був небагатослівним
Насправді почуватися в статусі того, кого вивчають за допомогою фахової літератури, дуже незвично. Бо ж рука моєї дитини не випадково потягнулася до тієї книжки: мабуть, син вирішив підтвердити або розвіяти певні підозри. Та я не чекаю своєї черги на прочитання – знайшла електронну версію й сама дізнаюся, що мала на увазі Ліндсі К. Гібсон, американка з психотерапевтичним досвідом у 30 літ, коли опублікувала видання з такою претензійною назвою. Прислухаюся до себе: хто його зна – можливо, справді десь у мене надщерблена та «зрілість»... Об’єктивно мої діти представляють нові покоління і не виключено, що мусимо ще в чомусь їх наздоганяти. Як воно виглядає, якщо щось не «працює»?
У моїй сім’ї всі були окремо одне від одного, і всі ми були емоційно ізольовані. Ми жили паралельними життями, не маючи нічого спільного.
З того, що я почерпнула, переглянувши книгу по діагоналі, дуже тривожитися варто тим батькам, які дбають виключно про матеріальне забезпечення дитини. Тобто чи одягнутий, нагодований й чи має кишенькові гроші. Якщо питання на кшталт: «Як в тебе настрій сьогодні?», «Як справи у друзів?», «Про що ти мрієш?» – у сім’ї не звучать, то це варто змінити... Мовляв, батьки не знають, як впоратися з власними емоціями, то від дитячих вони відгороджуються (це їх лякає, викликає відразу або просто їм байдуже). Тож порушена тема саме про взаємини у спілкуванні (обговорення якихось цікавих моментів дня, певної події).
Оповідаючи про емоційну незрілість, сама докторка психології Гібсон наводить яскравий приклад, цитуючи свого клієнта: «У моїй сім’ї всі були окремо одне від одного, і всі ми були емоційно ізольовані. Ми жили паралельними життями, не маючи нічого спільного. У старших класах мені іноді спадало на думку, що я плаваю в океані, де навколо нікого немає, – так я почувався вдома». Авторка книги пише, що такі дитячі спогади – не прості пам’ятки з минулого: вони так вкоренилися в психіку, що заважають людині будувати нормальні стосунки в дорослому житті.
Навпаки, якщо батьки зрілі, то дають дітям змогу відчути, що їм подобається спілкуватися, що говорити про свої почуття – нормально. У цих батьків врівноважене власне емоційне життя, й вони зазвичай виявляють постійну уважність і цікавість до дітей. А ті навзаєм не бояться прийти зі своїми бідами.
Читайте також: Коли син «стає» татом. Колонка мами.
З помічної інформації – те, що емоційну зрілість можна в собі розвивати. Нічого нового – варто пильнувати за собою, щоб нормально реагувати на скарги і похвальби своїх дітей, розповідати їм своє і в жодному разі не знецінювати їхніх емоцій фразами, як «Нічого страшного» та «Не переймайся так».
Маєте свої відкриття, як комфортно спілкуватися з дітьми, – діліться. Наші адреси: [email protected] або ж [email protected], а поштова: 43016, м. Луцьк, вул. Ковельська, 2, «Цікава газета на вихідні».
