Офіційно 26.03.2023, 15:45

Пройшов шлях від прихильника молодіжного руху хіпі – до очільника Волинського осередку Народного Руху

Лучанин Володимир Банада – людина, добре знана і в обласному центрі, й загалом на Волині. Володимир В’ячеславович багато років працював на Луцькому автозаводі, був заступником голови Луцького міськвиконкому, начальником управління житлово-комунального господарства Волинської облдержадміністрації. А ще сьогоднішній наш гість відомий як рухівець, який стояв біля витоків боротьби за Незалежність України, він очолював Волинську крайову організацію Народного Руху України

Анкета читача «Волині»:

1. Прізвище, ім’я, по батькові, освіта, професія… Банада Володимир В’ячеславович, вища, інженер-механік.

2. З газетою «Волинь» я… З початку 1960-х років, коли пішов у перший клас. Усвідомлено пам’ятаю, що в нашій сім’ї завжди була «Волинь» – на той час «Радянська Волинь», з якою я ріс. Коли вже мав свою сім’ю й ми з дружиною Людмилою перейшли жити окремо, то ця традиція збереглася – ми передплачуємо й до сьогодні газету, яку дуже любимо.

3. Ви наблизилися до поважного ювілею – що для вас ця дата в житті, як відзначатимете її? Як то говориться, мої літа – моє багатство. Слава Богу, що я підійшов до 70-річного ювілею. Нашому поколінню випало жити на зрізі різних історичних подій – розпаду Радянського Союзу й народження Незалежної України. І цим я горджуся. А відзначимо цю дату в родинному колі.

4. Кому й чому завдячуєте, що саме так склалося ваше життя: від кар’єри успішного інженера – до багатолітньої роботи державного службовця, громадсько-політичної діяльності? Тут без сумніву в мене три «стовпи», завдяки яким моя доля склалася успішно. Це, звичайно, тато, мама (на жаль, уже покійні), які дали мені життя, які скеровували й допомагали, тішилися разом зі мною в радості, підставляли своє плече, коли були якісь труднощі. А вже як створив сім’ю, то такою опорою стала дружина – однокласниця по Луцькій п’ятнадцятій школі. З нею ми вже разом майже пів століття – наступного року в нас буде золоте весілля. З дружиною я проходив через усі удачі й труднощі. Вона моя і кохана, і друг, і муза – я дуже тішуся, що нас Господь звів.

А вже в Луцьку, працюючи на автозаводі, запровадив діловодство українською мовою, хоч це декого шокувало.

5. На Волині вас знають як рухівця, котрий стояв біля витоків боротьби за Незалежність України, багато років очолював Волинську крайову організацію НРУ. Як зростають такі борці? Я борець з юності. І цей дух, мабуть, закладений на генному рівні від батьків, від бабусі, дідуся, розповіді яких послужили тому, що ідея комуни мене ніколи не захоплювала. Ще у студентські роки (а навчався я в Київському політехнічному інституті – вибрав, а точніше випросив у батьків столичний виш, аби мати змогу ходити на футбольні матчі) став борцем за українську ідентичність – старався складати іспити українською мовою, хоч викладання велося російською. Принаймні з тих предметів, де міг зробити переклад. А ще свободолюбивий дух, вважаю, проявився в тому, що захопився міжнародним молодіжним рухом хіпі. Відповідно – й характерними цій течії атрибутами. А це, зокрема, джинси, довге волосся. Нас таких «хіпових» не пускали в головний корпус інституту й скеровували в деканат для виховної бесіди. Але я примудрявся-таки не постригтися, бо не розумів, чим довге волосся заважає: чи не важливіше, що я добре вчуся? А вже в Луцьку, працюючи на автозаводі, запровадив діловодство українською мовою, хоч це декого шокувало. Звичайно, це могло стати реальністю лише тоді, коли я вже був головним механіком і міг видати відповідний наказ, взявши на себе відповідальність. Було це в 1990 році. Тоді ж ми провели референдум і добилися департизації заводу, тобто виведення парткому за межі підприємства.

6. З висоти прожитих літ що скажете про пройдений шлях? Я втішений, що задумане зміг зробити, що не побоявся й ніколи не відступив від своїх ідей. Хоч знаємо, як за нез’ясованих обставин загинув, наприклад, рухівець Юрченко...

7. Якби можна було прокрутити стрічку життя назад, що б хотіли підправити чи навіть викреслити? Нічого б не викреслював. А ось стосовно того, аби щось підправити, – то лише одне: хотів би, щоб ми разом зі своїми побратимами-рухівцями більш завзято й активно агітували людей в 1991 році за В’ячеслава Чорновола, коли були вибори Президента України.

8. Ким для вас є постать В’ячеслава Чорновола? Серед людей, які в Україні сущі нині і які були раніше, для мене є два світочі. Перший – це Тарас Шевченко, а другий – В’ячеслав Чорновіл. Це – український титан-державник. Вважаю, якби він переміг на президентських виборах, то Україна вже була б у сім’ї європейських держав, в НАТО. На початку 1990-х ми уявляли, що через тридцять років житимемо в квітучій країні, про що й мріяв Чорновіл. На жаль, десятиліття були втрачені.

9. Чи думали ви, що Україна платитиме таку незрівнянно високу ціну, виборюючи свою Незалежність і Свободу? Знали, що будуть провокації, бо росія не могла змиритися з втратою України. Але, що сусід – російський брат, як він себе називав, – піде на нас війною, то таке в страшному сні не могло привидітися.

10. Торік на початку повномасштабного вторгнення росії в Україну ви в одному з інтерв’ю сказали, що вірите в Перемогу. Що додасте до цього сьогодні? Скажу, що ще більше вірю в Перемогу. Особливо мене окрилює патріотизм наших людей – чоловіків, жінок, які стали на захист України. Знаємо, як дехто на Заході пророкував, що Україна протримається три дні. Думка змінилася, коли такі прогнозисти побачили, яка наша нація, як вона хоче мати свою державу.

11. Як людина з такою цікавою біографією борця ви не думали про написання мемуарів? Може, колись до цього й дійде. Архівних матеріалів маю багато. І думок, вражень, якими хотілося б поділитися, – теж.

12. Яку книгу взяли б із собою на безлюдний острів? Дві взяв би. Перша – це Біблія, друга – Шевченків «Кобзар».

13. Що сказали б Богові, якби зустрілися з Ним? Знову ж таки було б дві тези. Я подякував би і за народження, й за те, що випало жити саме в такий час і тому місті, де виріс, реалізувався як особистість. І спитав би, чому так довго, століттями, українцям доводиться виборювати свою державу – таку, яку вони хочуть мати. Чим вони завинили?

Записала Катерина ЗУБЧУК.