Лялькарі-аматори з Луцької бібліотеки для дітей розповіли, що «і в лісі пильнують за мовленням».
На святі у Луцьку актори показали, що гарний спектакль можна створити і у себе вдома
В обласному центрі вперше відбулося свято вистав із нагоди Міжнародного дня лялькаря, який відзначають 21 березня
На діалог із лялькарями прийшло понад дві сотні дітей. Серед них ті, кого актори чекали особливо, – доньки й сини воїнів. У фоє Палацу культури їх радо зустрічали Котигорошко, Єдиноріжка та Кіт. Кожен казковий герой набрав собі команду й повів на окремий невеличкий спектакль, поставлений аматорськими театрами, що діють при місцевих бібліотеках. Вистави організували не на сцені, а за спеціальними ширмами просто посеред фоє та кімнат. Діти з команди Котигорошка, наприклад, мали нагоду послухати, як Дід критикує за суржик героїв «своєї» казки: «То не мєх у рукавичці, а овчина із ягниці! Не годиться так, звірята, навіть в лісі розмовляти!». А потім малечі роздали простенький театральний реквізит – і під керівництвом дорослих народилися простенькі мінівистави.
Актриса-ляльковод Волинського академічного театру ляльок Світлана Пилипчук, яка опікувалася однією з команд, прокоментувала, що свято місцеві лялькарі, які об’єдналися в громадську організацію «Жива лялька», проводять, аби більше розповісти про цей вид мистецтва. Мовляв, у «її» театрі поміщається лише 250 людей і це несправедливо, що багато хто й не чув про лялькові вистави, які несуть стільки необхідних нині світла й дива!
Найближчим часом спектаклів поза будівлею театру стане ще більше.
Керівник громадської організації, актриса Юлія Тузова обіцяє, що найближчим часом спектаклів поза будівлею театру стане ще більше. Крім того, буде діяти і студія, в якій діти вчитимуться створювати й оживляти ляльки.
Плани, каже пані Юля, величезні: «Хочемо себе популяризувати, рекламувати, адже це мистецтво необхідне діткам. І сумно чути, коли дорослі навіть із Луцька шкодують, що дізналися про нас аж тоді, коли уже мають своїх дітей. Отож ми за безбар’єрність, за можливість створювати, наприклад, сімейний театр, як було в родині Косачів. Ляльки можуть ожити навіть у парку! Аби було бажання і руки – все вдасться!».
А те, що це мистецтво необхідне й дорослим глядачам, на святі підтвердили актори Рівненського академічного обласного театру ляльок. Троє чоловіків (за ролями онук, батько й дід) представили виставу «Ріпка»: на сцені залунав і реп, і народний спів; звуки сопілки, дримби й гітари перемежовувалися з дружніми й саркастичними жартами (дід постійно боявся сварки з бабою за безлад, онук підохочував його опановувати реп, а батько тренував глядачів підспівувати у моменти боротьби з впертим овочем). На завершення ж витягати ріпку акторам аж на сцену зі щасливими усмішками подалося допомагати з пів сотні дітлахів.
Софія ГАВРИЛЮК.
