Російська ракета відірвала ніжку:  як маленьку Маринку поставили  на ноги українські лікарі

«У Марини ПТСР. Ця травма не від війни, а через втрату кінцівки. Ми зіткнулися з тим, що від батьків було абсолютне неприйняття травми власної дитини. Адже вони бачили її здоровою, з двома ногами, фізично розвинутою»,  – розповідає психологиня.

Тож мама Марини мала надію, що протез поверне дитину у період до трагедії. Психологічний стан дівчинки був доволі складним. Тому батьки вирішили лишитись лікуватися в Україні. На це рішення вплинув фактор інтенсивного розвитку дитини, адже у США чи Сеулі пропонували заміну протеза лише раз на 2 роки. 

«Було важко навіть донести батькам, що спочатку це буде протез, але не косметичний, а як трубка. Вони чомусь, як Марина, вигадали ніжку, на якій будуть рухатися пальчики», – каже фізичний терапевт Назар Борознюк.

«Кеша»

Натомість принесли протез-трубку. Він складався з «чужих» деталей, бо на ньому ходила інша дитина. Марина знову відчула мамин відчай, тому запротестувала і почала істерику, коли побачила навчальний протез.
Коли ж лікарі разом із Маринкою назвали протез «Кеша», дівчинка погодилася з ним дружити. Реабілітолог вчився робити правильне бандажування, перекладав статті з англійської, щоб дізнатися нюанси. 
Назар Борознюк згадує, що саме тоді його колега поїхала у Норвегію на якийсь саміт. Він розписав їй купу питань, ще стільки ж – виникали в процесі. «Якось Маша каже: «Мені невдобно питати». А я їй відповідаю: «У нас війна, питай, не соромся», – розповідає лікар.

Дитині показували фото моделей, які виходять на подіум із протезами. І пояснювали, що вони класні і почуваються дуже комфортно.

Одним із приводів для сліз під час першої спроби одягнути протез був банальний фізичний дискомфорт, підсилений страхом та неприйняттям батьків. Певний час дівчинка одягала протез лише на заняття з реабілітації. Персонал намагався заохочувати Маринку користуватися новою «ніжкою» частіше, щоб вона швидше навчилась на ній ходити. Дитині показували фото моделей, які виходять на подіум з протезами. І пояснювали, що вони класні і почуваються дуже комфортно.

«Маринці необхідно навчитися управляти механічним коліном, бо воно висковзує. Їй треба зрозуміти, як рухається нога, згинається, адже м’язи після ампутації атрофуються, а частина з них через травму має іншу форму. У дівчинки часто буває, що мозок посилає фальшиві сигнали: наприклад, біль у коліні, якого немає. Ми його чухали, сміялись, і все минало», – каже Назар Борознюк.

«Кеша 2.0»

Через місяць після «Кеші» для Марини зробили персональний протез – постійний та зручний. Вона назвала його «Кеша 2.0».

Протезист Олександр Стеценко розповів, що для нього застосували силіконову композицію, її ще називають вакуумним лайнером. Вона тільки набирає оберти в Україні, але, на відміну від попередників, краще тримає протез та міцніше фіксується на куксі, бо не потребує додаткового бинтування. 

«Натомість необхідна «протяжка», тобто протягування кінцівки у вакуумне кріплення. На протезі є спеціальний клапан, який виштовхує повітря і тримається за принципом присоски. Сучасні протези мають модульну структуру, такі собі конструктори Lego. Тож збирають окремо стопу, гомілку, з’єднуючи адаптери та приймальну гільзу. Такі протези легкі як у плані експлуатації, так і оновлення», – пояснює фахівець.

Через активний ріст дівчинка з тіткою відвідують протезиста кожні 3 тижні: він «підганяє» нову ніжку до потреб дитини. 

Тепер протез дівчинки удосконалили та зробили косметичним – подібним до справжньої кінцівки. Це допоможе Марині подолати психологічний страх та соціалізуватися серед однолітків. Команда лікарні продовжує займатися з Маринкою та її родиною.

За матеріалами «Української правди», фейсбук-сторінки «Охматдит».

Оксана СКРИПАЛЬ.