«Найприємніше відчуття у світі – збити російський літак», – командир зенітного ракетного дивізіону С-300
Захисник України, який члужить у підрозділі протиповітряної оборони Олександр (на фото) розповів в інтерв’ю ВВС News Україна, що якби «ми програли небо – війна б закінчилася ще в березні 2022 року» На щастя, росія дуже сильно недооцінила наше ППО. «Я вам скажу, що навіть ми самі себе недооцінювали. Я не думав, що ми настільки добре зможемо працювати, – заявив Олександр. – Тому що комплекси у нас все-таки застарілі, нормально в бойових діях ніхто не брав участі». Військовослужбовець розповів про те, як воюється в одному з найбільш закритих родів військ
Стріляти ракетами Х-22 – це дикунство і злочин
Найнебезпечніша ракета для нас – це балістична Х-47М2 «Кинджал». На другому місці – це Х-22. Ці два типи ракет на цьому етапі ми не можемо збивати. Бомбардувальник Ту-22М3 озброєний цими Х-22. І коли він злітає, молимося: дай Бог, щоб він нічого не пустив, щоб у нього це був якийсь тренувальний політ. Розуміємо: якщо буде запуск Х-22, то ми цю ракету не зіб'ємо. І вона влучить у ціль. А в неї радіус відхилення – п’ять кілометрів. Такими ракетами в жодному разі не можна стріляти по містах. Ракети Х-22 створювалися для знищення авіаносців. А вони зараз по нас б’ють, по містах б’ють, це просто дикунство, цитує офіцера bbc.com.
…Якщо партнери нам будуть давати західні засоби ППО, які мають більшу межу зони ураження, та якщо нам дадуть на це дозвіл, то ми будемо збивати над територією білорусі та росії літаки, які б’ють по Україні ракетами. Просто зараз у нас немає зброї, здатної збивати літаки над білоруссю.
Україні потрібне щось на зразок ізраїльського «Залізного купола»
Найважчі цілі – це завжди літаки і гелікоптери. В зону ураження, тобто туди, де їх може дістати ППО, вони залітають лише на кілька секунд. У тебе дуже мало часу на виявлення і знищення цієї цілі. Найлегші цілі – безпілотні літальні апарати.
Одним дивізіоном збити всі повітряні цілі неможливо. Є поняття «ймовірність знищення цілі». Якщо поставити два-три дивізіони один за одним, то, хоч перший ешелон ціль пройде, другий її знищить. Системи ППО – це комплекс заходів і систем. Не можна, приміром, поставивши одну батарею Patriot на всю Україну, вважати, що ми закрили все небо. Не можна поставити одну IRIS-T і сказати, що ми закрили все небо. Треба, щоб були комбіновані системи. Одні збивають цілі на дальніх межах зони ураження, інші – на середніх, треті – на малих. Треба, щоб це було комплексно й вони були між собою сумісні.
Якщо партнери нам будуть давати західні засоби ППО, які мають більшу межу зони ураження, та якщо нам дадуть на це дозвіл, то ми будемо збивати над територією білорусі та росії літаки, які б’ють по Україні ракетами.
Найкращий приклад системи ППО – це ізраїльський «Залізний купол». У них дорогі ракети збивають балістичні цілі, дешевші збивають «шахеди». Поставити Patriot, ціна ракети якого умовно мільйон доларів, і збивати «шахеди» за 10 тисяч доларів – це нераціонально. Тому треба мати всі системи.
Щоб воювати в ППО, потрібен особливий талант
Під час блекаутів було стійке відчуття, що погано робимо свою роботу. Ми думали, що будемо воювати проти літаків, проти ворога. Я навіть гадки не мав, що вони дійдуть до такого, що будуть просто бомбити інфраструктуру України і цивільних. У ХХІ столітті таким займатися… Не вірилося, що це можливе.
Під час блекаутів ми працювали із подвійним натхненням. Збирали волю в кулак, більше тренувалися, відпрацьовували свої навички. Використовували для цього кожну хвилину, щоб наступного разу нічого не пропускати.
У нашій роботі головне – це швидкість виявлення цілей, захоплення, швидкість ухвалення рішень. Можу сказати з досвіду: 100% це не кожен може зробити. Це талант, який тобі дано або не дано. За темпераментом це має бути або сангвінік, або холерик, тобто людина, яка дуже швидко ухвалює рішення. Є люди, які в критичних ситуаціях ловлять ступор. Оці якості взагалі нам не підходять. Нам потрібні ті, хто максимально швидко починає реагувати і діяти. Можливо, навіть неправильно, але діяти, причому в ситуації обстрілів, вибухів.
У моєму розрахунку є офіцер, у якого три ордени Богдана Хмельницького. Саме він виявляє і захоплює ціль. Він це робить із такою швидкістю, що коли ми показуємо відео кому-небудь, то не вірять, що так швидко можна це робити.
Російські війська застосовують усі види перешкод: пасивні, активні, загороджувальні, шумові. І на радарі засвічується весь екран, тобто все стає зеленим, мерехтить, нічого не видно. І тобі на фоні всього цього треба виявити маленьку крапочку.
Щодо нашого побуту, то найскладніше – те, що ми постійно чергуємо. Якщо в інших родів військ переважно є система ротацій, коли людина п’ять днів чи тиждень сидить в окопі на нулі, а потім може вийти з того окопу, піти в якийсь дім і там п’ять днів відпочити, то в нас такої можливості немає.
Ми 24/7 постійно перебуваємо в готовності до виконання завдань за призначенням. І це триває вже рік. Немає можливості нормально помитися, привести себе в порядок. Оце напружує, але ми вже звикли. Якось пристосовуємося.
«Коли пропускаєш – почуваєшся винним...»
Ми дуже переживаємо, куди впадуть уламки. Слава Богу, в мене не було випадків, коли я стріляв над територією міста, забудови.
У нас немає часу прораховувати, куди вони впадуть. Це дуже, дуже важко. Якщо будемо сидіти і рахувати, чи впаде ракета над містом чи ні, ми пропустимо той засіб ураження, який летить. Він може наробити набагато більше біди. Одна справа, коли уламки падають, а інша – коли це ракети.
Якщо збиваємо ціль, спочатку дуже радіємо. Це дуже приємне відчуття, його неможливо передати. Потім ми швидко вимикаємось і переїжджаємо в інший район. Потім пів дня ходимо, усміхаючись. Настрій добрий ще кілька днів.
Це одне з найприємніших відчуттів у світі, коли ти збиваєш ворожий російський літак. Особливо після того, як знаєш, що ці літаки робили.
Дуже погано почуваюся в ті моменти, коли щось пропускається. Коли влучають ракети в будинки, дуже довго мучить почуття провини. Коли ти збиваєш – це твоя робота. А коли ти пропускаєш – ти почуваєшся винним.
Щоб не повторилася така війна, як зараз, потрібно ніколи не забувати того, що трапилось, бути готовим до всіх викликів, продовжувати навчатися. І готувати нове покоління, яке в майбутньому нас замінить.
Останні новини:
- Кілька мікрорайонів Луцька залишилися без тепла та гарячої води.
- Жінка викрала з полону пораненого чоловіка-військового, хоча раніше готувала його похорон.
- Поки батько творить «Героїв без зброї» на Волині, його син документує їхні подвиги на Херсонщині.
- Третій цього тижня: служитель Феміди з Рівненщини отримав хабар.
- Вилучені у митника 700 тисяч доларів повернуть мільйонеру.