«Що це за 30-річні українці заполонили Юрмалу, Ригу? Вони що – всі хворі?», – волонтер з Латвії
Напередодні війни волинські лісівники налагодили співпрацю з латвійськими колегами. Спираючись на досвід цієї балтійської країни, у нашому регіоні розпочали будівництво сучасного насіннєвого центру з вирощення сіянців із закритою кореневою системою. Щоправда, після 24 лютого інновації в лісовому господарстві відійшли на другий план, а латвійці перестали бути партнерами в класичному значенні цього слова, а стали добрими друзями. Рада сертифікації лісів Латвії і її очільник Маріс Лиопа, підприємство Latvijas Finieris та інші компанії вже передали в Україну допомоги майже на мільйон євро. Це товари медичного призначення, сучасні засоби зв’язку та інші необхідні для військових речі. Маріс уже двічі приїжджав до нас сам. Нещодавно повернувся з передової фронту і ми мали змогу поспілкуватися
«У нас половина лісів – приватні, і ми готові поділитися нашим досвідом»
– Чим відрізняється структура лісового господарства в Латвії та в Україні?
– Головна відмінність у тому, що в нас приватні ліси. Із 3 мільйонів 300 тисяч гектарів половиною володіє держава, іншою – бізнес. Раніше більше було дрібних власників, зараз землі викупили великі компанії, адже лісове господарство не обмежується заготівлею деревини, а й має важливу екологічну та рекреаційну функцію.
– Ви б радили українцям розширювати приватний сектор у лісовому господарстві?
– Безумовно. Це здорова конкуренція. Кожен власник думає, як вдосконалити свою справу, щоб вона була більш успішною. Навіть якщо ви вирішите залишити ліси у власності держави, то деревину варто реалізовувати бізнесу на чесних аукціонах. Крім того, потрібно законодавчо підтримати підприємців, щоб вони переробляли абсолютно все, а не продавали кругляк за кордон. Адже збільшення доданої вартості – дуже важливий фактор для економіки держави. Ми готові поділитися нашим досвідом у цій сфері.
– Галузь лісового господарства в Україні вважається дуже корумпованою. Чи помітили ви це?
– Думаю, вам варто бути обережнішими з такими гучними словами, як «корупція в галузі». Це неправильно, фінансові зловживання можуть бути скрізь і в будь-якій країні. Не варто вішати ярлики корупціонерів на всіх лісівників. Нашим і вашим ворогам вигідно в такому світлі говорити про цю проблему. Якщо ж виявлені порушення, ними мають локально займатися відповідні державні органи. І тільки суд може ставити крапку в цих питаннях.
«Мою родину в 1940-х роках виселили в Сибір...»
– Розкажіть про себе. Чи є у вас сім’я? Чим займаєтеся у вільний від роботи час?
– Я вже майже 10 років очолюю Раду сертифікації лісів Латвії. До цього також працював у лісовому бізнесі, у великих приватних компаніях. У мене троє синів. Всі молодці, всі спортсмени. Старший – юрист, працює в державній сфері, середній уже закінчив два курси екологічного факультету Латвійського університету, невдовзі навчатиметься в Нідерландах, молодшому – 12 років, як і двоє інших дітей, займається єдиноборствами. Цей спорт дисциплінує, розвиває людину як особистість. Я ж під час епідемії ковіду відкрив для себе нове хобі. У нас, у Балтії, більшу частину року жахлива погода: сніг, мокрий сніг, негода... А я вирішив зайнятися зимовим плаванням: даєш стрес організму – і мізки працюють краще. Моя дружина – медик, нині вона багато волонтерить в Україні.
Коли ж ми приїжджали на фронт до бійців, нас вразило те, що вони не втрачають почуття гумору. Простежується неймовірна любов до життя і ненависть до смерті. Завдяки цьому ви переможете.
А ще вдома ми часто відвідуємо театри: у нас через великий ажіотаж інколи дуже важко встигнути придбати квиток на нову виставу. Та й загалом – робота, будинок, сад не дають змоги байдикувати з 7.00 до опівночі.
– Що змусило вас внести корективи у своє життя й зайнятися волонтерством, поїхати на фронт в Україну?
– Завжди намагався, як і більшість належно вихованих людей, відрізняти добро від зла. У цій ситуації, коли в XXI столітті в центрі Європи розгорілася велика війна, все було очевидно. І тим, хто захищається, необхідно допомагати. Ми пам’ятаємо історію країн Балтії, які також потрапляли під удар імперії. Мою родину в 1940-х виселили з рідного дому в Сибір, конфіскували майно. І таких сімей у Латвії дуже багато.
«Не корупція – основна проблема України, а бюрократія»
– Коли ви приїхали в Україну вже під час війни, які у вас були враження?
– Це були перші тижні після повномасштабного вторгнення. Я приїхав з дружиною. Вона – лікар, і їй важко було це все сприймати. На кордоні бачили чимало жінок з дітьми. Я помітив хлопця, який привіз жінку і трьох маленьких дітей, а сам повернувся, щоб захищати свою країну чи працювати на неї в тилу. Молодець! Ми ж намагалися допомогти тим, хто втік від війни. Моя сім’я підтримувала родину з Миколаєва: жінку і трьох дітей, їхній тато також залишився в рідному місті.
Але є й інший момент: ви знаєте, скільки дорогих Porsche Cayenne нині їздить в Латвії з українськими номерами? Що це за 30-річні хлопці заполонили Юрмалу, Ригу? Вони що – всі хворі? Та й проблема – не в дорогих автівках, а в тому, що у різних суспільствах є частина людей, які умовно кажуть: «Ви там справляйтеся самі, а ми повернемося вже на все готове».
Коли ж ми приїжджали на фронт до бійців, нас вразило те, що вони не втрачають почуття гумору. Простежується неймовірна любов до життя і ненависть до смерті. Завдяки цьому ви переможете.
– Наскільки складно було доставити допомогу на передову?
– Вам потрібно подолати цю скажену бюрократію: якщо раз видали офіційний документ про те, що волонтери везуть необхідні речі, навіщо потім 35 разів їх зупиняти і перевіряти. Я б із цього зробив висновок, що не корупція – основна проблема України, а бюрократія.
Останні новини:
- Трагедія на Волині: чоловік загинув через вибух боєприпасу.
- У Хмельницькому попи УПЦ МП побили військового (Відео).
- Російська ракета відірвала ніжку: як маленьку Маринку поставили на ноги українські лікарі.
- У Рівному знайшли повну сумку грошей. Повернуть власнику за невелику винагороду (Фото).
- Ситуація на фронті на ранок 2 квітня - Генштаб ЗСУ.