Так ніхто не кохав 13.04.2023, 11:18

Розповідь не одного дня в одному вечорі

Ми познайомилися в маршрутці. Ти водій, а я твоя пасажирка

Ми проговорили цілу дорогу, ніби знайомі давно, цілу вічність. Так легко котилися слова, як ті парашутики з кульбабки. Вже дома, посміхаючись, згадувала твої очі. Очі літнього безхмарного неба. І байдуже, що осінь, хотілося літа. Де ранок тільки прокидається, але вечірня зірка ще не заховалась. Понад ставом стоять сонні верби і тільки став, проснувшись, дихає туманом, ховаючи русалок у своїх володіннях. Придумала собі, що на тому ставку двоє, і це – ми. Я і ти, як Адам і Єва, як Мавка і Лукаш, як Мотря і Карпо. В цих мріях бігала на побачення після пар у медколеджі і осінь, і зиму.

Вдома вже ридала в подушку від безсилля. Запах крові, різкий, задушливий, збивав з ніг, але, пересиливши себе, біжиш далі.

Нарешті бурхливою весною я помітила не тільки як опадає яблуневий цвіт, а й зрозуміла, що це літо буде не про нас. Для кожного окремо яблука з саду чи кислички з яру, полуниці з вершками чи дикі суниці з лісу. І твоя усмішка кольору ванілі полуничного ранку – не для мене. Ви танцювали під вальс Мендельсона, а я їхала на практику в Дніпро, аби забути все, що напридумувала. Писала тобі листи на кілька слів-думок, складала їх у скриньку письмового столу. Розповідала про донечку, про свою роботу, про те, що потім вийшла заміж. Але щось не складалось. Чоловік повідомив, що ніколи не любив, і пішов. Думки ночами душили аж до сліз, хотілося зачинитись, заблукати, розірватись і розсипатись краплями дощу на дзеркало….

І тут війна… В нашу лікарню все частіше привозили поранених. Своє особисте – забути, а кожному – максимум уваги, як своїм дітям. Бігала від ліжка до ліжка навіть по дві зміни. А вони ж тримаються навіть зі страшними ампутаціями, покаліченими тілами і долями. Вдома вже ридала в подушку від безсилля. Запах крові, різкий, задушливий, збивав з ніг, але, пересиливши себе, біжиш далі.

Серед десятків солдатів, яких привезли сьогодні, були знайомі очі… Твої очі…Очі літнього безхмарного неба… Я чи не вперше стояла, не здатна навіть поворухнутись і щось робити. Оперували чотири години, але не всі осколки зуміли дістати. Ти лежиш під наркозом після операції, а я шепочу тобі все це... А в сусідній палаті свято. Твій побратим одружується. Не на часі танцювати, хоч тихо так з телефонного динаміка лунає: «Обійми мене, обійми мене, обійми… Твоя весна прийде нехай».

Тамара БЕРШАДСЬКА, Черкаська область.

Останні новини: