«Кошенятко»: чуттєва історія на вечір

Я сидів і думав, як добре, що один у цьому світі: батьки рік тому загинули в автокатастрофі, дівчини не було: не вийшов ні зростом, ні вродою. Такий собі. Ще й несміливий. Подобалася сусідка. Невисока зростом. Ззаду на флісовому халатику намальоване кошенятко. Чомусь пам’ятався саме цей її одяг. Може, тому, що найчастіше бачив її саме в ньому біля сміттєпроводу в під’їзді. Вона привітно відповідала на привітання, усміхалася, але далі не йшло. Не раз картав себе за свою поведінку, та не наважувався заговорити до дівчини.

Звичайно, тут, недалеко від лінії фронту, у мене з’явилися друзі. Фронтова родина. Але кожен день невмолимо брав когось на крила смерті й ніс за обрій.

...Нарешті стихло. Але не встигло вухо насолодитися тишею, як майже одразу пролунав розпачливий писк.  Негайно пішов на звук і побачив там кішку з новонародженим кошеням. Звук належав саме йому. Я нагнувся, щоб краще роздивитися знахідку. В сутінках це було нелегко зробити. Тому мацнув рукою.

Тіло кішки було мертвотно холодним, а до нього тулилася маленька ледь тепла грудочка. Я швидко й обережно притулив знахідку до грудей. «Кішку можна закопати пізніше, – справедливо вирішив. – Спершу треба подумати про живе створіння, не дати йому загинути».

Почулося «Ой!», сказане з якоюсь дивною інтонацією. Так кажуть, коли раді, але не ймуть віри своєму щастю. 

Пішов шукати молоко. Йти довелося довго. Постукав у перші двері літньої кухні з пошкодженим дахом, бо хата поруч була повністю зруйнована.

За дверима стояла тиша. Вже хотів іти далі, але раптом пролунало невпевнене і злякане: 

– Хто там? 

– Свої, – відповів. – Не бійтеся.

Почулося «Ой!», сказане з якоюсь дивною інтонацією. Так кажуть, коли раді, але не ймуть віри своєму щастю. Двері відчинилися.

На порозі з’явилася постать немолодої жінки. В руці – ліхтарик.

– Заходь, синочку, – сказала привітно. – Світло бачимо рідко.

Переступив поріг. У кухні смачно пахло щойно приготованою їжею.

– Голодний, – чи то спитала, чи то ствердила господиня. – Я зараз тобі борщику і картопельки зі шкварками.

– Мені не спішно, он у мене тут малеча, – витяг із-за пазухи заснуле кошенятко. – Треба молока.

– Скоро прийде племінниця і принесе. Попросила в сусідки на гарбузову кашу. А я поки гляну в аптечці, де піпетка, – потяглася до шафки на стіні. – Ось і вона, будемо чекати на молочко, – погладила кошенятко.

Незабаром рипнули двері. Струнка постать увійшла до кухні, принісши з собою запах фронтового вітру.

– Ось, тьотю, будемо з кашею, – простягнула глечик жінці. Тоді зауважила, що в кухні є ще хтось. – У нас гості?!

Підійшла ближче.

– Це ви? Ти? – здивовано зірвалося з дівочих уст, коли глянула в обличчя.

– А це ти, моя сусідко? – теж приємно здивувався. – Звідки тут узялася? – запитав, боячись отримати відповідь, бо не знав, якою страшною вона може бути.

– Нема вже нашого будинку. Тьотя сказала їхати до неї. Разом не так страшно.

Я простягнув їй кошенятко.

– Зараз підігрію молочко, – стиха мовила вона, притиснувши м’який клубочок  до грудей.

– Мені вже час іти.

– Ти повернешся до мене?

– Так, – щиро повірив у сказане. – Я неодмінно повернуся до вас.

– Ніна, – її маленька долонька знайшла мою зашкарублу руку й на мить затрималася в ній.

– Андрій...

І в цю мить із серця зник сірий туман, залишилася тільки злість на ворога, величезна віра в Перемогу і бажання знову зустрітися з цією дівчиною, щоб уже більше ніколи з нею не розлучатися...

«Обійми мене, обійми мене, обійми... Твоя весна прийде нехай!»

Олександра ГАНДЗЮК.

Останні новини:

• Зник три місяці тому: на Рівненщині матір розшукує 25-річного сина (Фото).
• На Волині судили чоловіка, який витратив 25 гривень зі знайденої картки.
• Поранений лучанин ще встиг викликати собі швидку: поліцейські затримали злочинця.
• На Рівненщині рано-вранці сталася ДТП. Є загиблий (Фото).
• Ще понад пів тисячі окупантів відправилися до пекла: свіжі втрати ворога на 4 квітня.

Усі новини російсько-української війни – тут.