«Дідусю, а розкажи...»
Половина покривала. Притча
Дон Роке був уже в поважному віці, коли померла його дружина. Багато років наполегливо працював, аби забезпечити свою сім’ю. Найбільшим його бажанням було, щоб син став хорошою та шанованою людиною, на це він поклав усе своє життя і свої невеликі статки
У свої сімдесят років дон Роке уже не мав ні сил, ні надій, він був самотнім і жив тільки спогадами.
Він сподівався, що його син, який зараз став успішним фахівцем, запропонує йому свою підтримку і розуміння, але минали дні за днями, а той не з’являвся, тому вперше в житті вирішив попросити сина про послугу.
Дон Роке подзвонив у двері будинку, де жив його син зі своєю сім’єю.
– Вітаю, тату! Яке диво, що ти приїхав сюди…
– Ти ж знаєш, що я не люблю надокучати, але почуваюся дуже самотньо, крім того, я вже стомлений і старий.
– Нам дуже приємно, що ти до нас завітав, ти ж знаєш: цей дім – твій.
– Дякую, синку, я знав, що можу на тебе розраховувати, але боявся бути тобі тягарем. Значить, тобі не буде незручно, якщо я залишуся жити з вами?.. Мені так самотньо!
Дякую, синку, я знав, що можу на тебе розраховувати, але боявся бути тобі тягарем. Значить, тобі не буде незручно, якщо я залишуся жити з вами?..
– Залишишся жити тут? Так… звісно… але не знаю, чи тобі тут сподобається. Ти ж знаєш, будинок маленький… дружина має своєрідний характер… ну і, крім того, діти…
– Слухай, синку, якщо я завдаю тобі клопотів, забудь. Не переймайся мною, хтось мені простягне руку допомоги.
– Ні, батьку, не в тому річ. Просто… я не знаю, де тебе покласти спати. Я не можу нікого вигнати з їхньої кімнати, мої сини мені цього б не пробачили… Якщо тобі не буде незручно…
– Що, синку?
– Спати у дворі…
– Спати у дворі? Гаразд.
Син дона Роке покликав свого дванадцятирічного сина.
– Слухаю, тату.
– Бачиш, синку, твій дідусь залишиться жити з нами. Принеси йому покривало, щоб він міг укритися вночі.
– Так, із задоволенням… А де він спатиме?
– У дворі. Він не хоче створювати нам незручності.
Луїс піднявся по покривало, потім узяв ножиці і розрізав його навпіл.
Аж тут прийшов батько.
– Що ти робиш, Луїсе? Для чого ти розрізав дідусеве покривало?
– Знаєш, тату, я тут подумав…
– Подумав про що?
– Я подумав, що треба залишити половину покривала для тебе, коли ти будеш старим і прийдеш жити до мене.
Росаріо ГОМЕС, оповідання з книги «100 промінчиків світла. Притчі на щодень» (Львів, видавництво «Свічадо»).
