«Це велике подвійне щастя – коли вдається знищити окупанта і захистити наших піхотинців», – каже Ластівка.
Навідниця розрахунку гармати Ластівка: «Ми маємо вільну країну. І воюємо, щоб вона була вільною завжди»
Ірина на псевдо Ластівка – військовослужбовиця батальйону імені Тараса Бобанича окремої механізованої бригади Збройних сил України. Вона – навідник розрахунку гармати М119. Це американська гаубиця, яка служить українцям для знищення окупантів
Разом зі своїм артилерійським підрозділом Ластівка нині підтримує вогнем піхотинців і штурмовиків, які обороняють Бахмут.
– Я навідник розрахунку гармати. Також можу виконувати інші обов’язки в своєму артпідрозділі, – розповіла вона для АрміяInform. – Тож служу Україні як артилерист (у цивільному житті Ірина – викладач суспільних дисциплін. – Ред.). Робота навідника – це насамперед орієнтування гармати, визначення ОТН – основної точки наведення. Зараз ми працюємо з коліматорними пристроями для наведення гаубиць. Після виконання орієнтування чекаємо на інформацію про ціль. Отримуємо необхідні дані, й далі я працюю з прицілом гармати. Виставляю дальність і кут, наводжуся на ОТН. Це все. Далі роблю постріл.
Військова каже, що вони прикривають вогнем нашу піхоту, яка заходить або виходить із позицій.
Ми живемо змістовно. Живемо сенсом, а не просто так ганяємося за якимись задоволеннями. Тому я щаслива, що я тут.
– Від твоєї праці залежать життя багатьох людей. Коли добре вдається їх прикрити, коли вони потім дякують за це – це неймовірні відчуття. Часто наша піхота надає нам оперативну інформацію про цілі. Це позиції та ворожа техніка, яка їх обстрілює. І твоя влучність має безпосередній вплив на те, чи виживуть твої побратими. Це велике подвійне щастя – коли вдається знищити окупанта і захистити наших піхотинців.
На початку широкомасштабного вторгнення Ірина-Ластівка займалася забезпеченням тоді ще добровольчого формування «Добровольчий Український Корпус» (зараз він переріс в окрему бригаду. – Ред.), але зрозуміла, що «бути фізично на великій відстані від побратимів та друзів і спати вдома було важко», тому вирішила брати безпосередню участь «у цій великій битві».
– І ще мені здається, що тут, у лісі, коли ми сидимо, п’ємо каву, зварену на вогні, сміємося, про різні речі говоримо, про високе чи просте людське, це більш справжнє життя, аніж у великих мегаполісах, – міркує зараз Ластівка. – Ми живемо по-справжньому, радіємо сонцю, кожному дню. Кожен наш день – це свято життя. Ми прокидаємося, ми живі, маємо друзів коло себе, маємо рідних, які нас чекають. Маємо наші сім’ї, маємо любов між собою. Це щастя. Ми маємо вільну країну. І воюємо, щоб вона була вільною завжди. Це гарно. Ми живемо змістовно. Живемо сенсом, а не просто так ганяємося за якимись задоволеннями. Тому я щаслива, що я тут.
Читайте також: Ситуація на фронт станом на вечір 15 квітня.
