Для батьків – це як вівтар...
Побратими Героя з Волині: «Вчора він нас викопав ще живими, а ми його сьогодні... вже мертвим»
32-літній Валентин Костюк із Пожарок Луцького району боровся за незалежність України з 2014 року. За цей час досвідчений боєць побував у найгарячіших точках, врятував багатьох побратимів, знищив чимало ворогів... Герой навчився безстрашно дивитися смерті в очі: незважаючи на ризик опинитися в полоні, набив на руці величезний тризуб, а щоб не дістатися ворогам, завжди носив із собою дві гранати. Коли почалося повномасштабне вторгнення, мав їхати на заробітки в Польщу, натомість – самотужки дістався до фронту й став на захист Батьківщини
– До нього подзвонили хлопці, з якими раніше служив, і сказали, що вже на передовій. Він одразу почав збиратися. Казав, що йде нас захищати. Обіцяв, що повернеться. Автобуси не ходили, але він знайшов як туди потрапити. Його забрали у 110-ту бригаду. 23 березня був уже на «нулю» у Донецькій області, – пригадує мама воїна, пані Валентина.
Про те, що з сином щось трапилося, батьки почали здогадуватися 24 травня, коли він уперше за два місяці не вийшов на зв’язок. А вже ввечері трагічну новину їм повідомила донька, дізнавшись про смерть брата від волонтера, з яким він товаришував.
– Валіка більше нема, почула в слухавці. Потім сльози... Нам розповіли, що у той день син вирішив трохи відпочити й пішов у бліндаж. Тоді росіяни скинули на нього чотири міни. Сина відкопували цілий день. На фото, яке переслали його побратими, було добре видно руку з тризубом, обличчя... – ледь стримуючи сльози, розповіла мама Героя.
За словами батька воїна, Михайла, найважче було упізнати сина в морзі.
– Ми попросили показати тіло, бо маємо переконатися, що там наш Валік. Мені стало погано, подивитися на нього дозволили лише дружині. Вона впізнала одразу, тоді почали готуватися до похорону, – каже тато захисника.
Старший брат Героя, 34-річний Олександр, дізнався страшну звістку, коли саме їхав на передову з Володимира. У формі й бронижилеті його висадили з автобуса, щоб зміг попрощатися з братом. Провести Валентина в останню дорогу приїхали і його побратими.
– Після артобстрілу ми помітили, що Моряка (позивний Героя) нема, його присипало землею. Кинулися рятувати, але вже не могли нічим зарадити. За день до смерті Валік викопав нас ще живими, а наступного – ми його, але вже мертвим... – розповіли воїни.
До нього подзвонили хлопці, з якими раніше служив, і сказали, що вже на передовій. Він одразу почав збиратися. Казав, що йде нас захищати. Обіцяв, що повернеться.
У домівці Костюків на столі у вітальні дбайливо розкладені нагороди сина, серед них – орден «За мужність» III ступеня, яким Президент відзначив воїна посмертно. Поруч – багато фотографій усміхненого Валентина. Кажуть, хлопець був оптимістом, часто жартував.
– Валік весь час сміявся... Дуже любив дітей, особливо племінників. Мріяв звести будинок. Якось змолотили збіжжя з матір’ю і хвилювалися, що не встигнемо все зерно сховати в комору. Як раптом стає машина біля хати, виходить Валік... Допоміг і знову на фронт, – пригадав батько Героя.
Валентин пішов в армію після закінчення коледжу, у якому вчився на кондитера. Служив три роки у Севастополі, потім на корветі «Луцьк». Брав участь у миротворчій операції.
– Коли почалася заворуха в Лівії, погодився поїхати добровольцем вивозити постраждалих. Ми навіть бачили його по телевізору. Після повернення у 2013-му підписав другий контракт на службу у 24-й бригаді, а згодом почалася АТО, – розповіла пані Валентина.
Мама вмовляла сина покинути військову службу, але він навіть слухати не хотів. Хоча ще у 2014-му відчув усі жахіття війни.
– Приїжджаючи додому, лягав спати не роздягаючись, серед ночі плакав. Казав: мам, я таке там бачив... Загинув на тій самій позиції в Авдіївці, звідки телефонував нам 9 років тому... – розповіла жінка.
Нині пані Валентина хоче, щоб синові дали звання Героя України. Каже, загарбники добре знали його, бо завдяки досвіду та відданості Батьківщині зірвав не один задум ворога.
– Коли він загинув, на російських сайтах з’явилося його фото з підписом: «Украінскій каратєль Костюк Валєнтін Міхайлавіч уже прєдан зємлє». Думаю, їхню позицію просто здали. Він заплатив за нашу свободу життям. Сина ми вже не повернемо, але хотіла б, щоб його подвиги держава оцінила гідно, – ділиться болючими роздумами Валентина Костюк.
Останні новини:
- Наші хлопці вдома: Україна повернула з рф 130 полонених.
- На Рівненщині в аварії постраждали 16-річна дівчина та 11-річний хлопчик (Фото).
- А волинські козаки поблизу передової облаштували... грядки із цибулею!.
- Ситуація на фронті на ранок 16 квітня.
Усі новини російсько-української війни – тут.
