Понад 100 000 «фронтових» кілометрів уже накрутив волонтерський бус нововолинського підприємця

Невдовзі ситуація на Волині стабілізувалася. Частина друзів пішла на фронт, Олександр же за станом здоров’я не міг служити. З великим жалем співрозмовник згадав нововолинських Героїв Олега Іванова, Ігоря Бричка, Юрія Міхеєва, яким він передав український прапор. Саме ці безстрашні бійці, які воювали в лавах «Айдару», встановили стяг на високовольтній лінії у Бахмуті.

Волонтерська діяльність Олександра розпочалася із телефонної розмови з партнером по бізнесу з Іваничів, який був мобілізований в артилерійський підрозділ 14-ї бригади.

– Коли запитав, що їм на фронті потрібно, він мене скерував до командира, а той передав список необхідних речей. Коли глянув, чесно кажучи, був шокований, адже потрібно було все: від цвяхів – і до генератора та автомобіля. Проте за 5 днів ми зібрали не лише все, що значилося у списку, а навіть більше. 

– Чи виробили ви свою схему волонтерської діяльності? – запитую.

Туди хочеться їхати і їхати, аби побачити живими й здоровими друзів, знайомих, земляків, привезти їм усе, що замовляли, й потішити чимось приємним.

– По-перше, маю власний склад, куди звозимо все для військових. По-друге, і це найголовніше, поруч – надійні друзі, побратими по волонтерській діяльності, зокрема Олександр Веселий, Андрій Бревко. Тісні зв’язки налагодили з нововолинським міським головою Борисом Карпусом, міською радою, де нам постійно допомагають, держслужбовці передавали через нас бійцям генератори, радіо­станції, теплий одяг. Разом із ними також придбали автомобіль для однієї з військових частин. У гарячих точках я особисто був понад 20 разів, а мій автомобіль накрутив туди більш як 100 (!) тисяч кілометрів. І зараз знову збираємося на Схід.

– Чи тільки з князівською бригадою співпрацюєте?

– Не лише. Допомагаємо й іншим військовим частинам. Пригадую, як через одного мого працівника, до речі, єдиного волинянина у підрозділі, потрапили до солдатів Луганської бригади, які сказали, що волонтерів ще не бачили в очі. Ми їм тоді привезли повербанки, зарядні пристрої, продукти харчування, одяг. Спочатку вони вишикувалися в чергу, бо думали, що це буде потрібно… купувати.

За словами Олександра Фісаюка, у їхньої команди склалися дружні зв’язки з мешканцями селища Баштанка на Миколаївщині. Фактично цей населений пункт його мешканці самі відбили в рашистів до приходу ЗСУ. Факт – унікальний.

– Уперше в це селище, де дислокувалася частина бійців нашої «чотирнадцятки», ми привезли багато медикаментів. Головний лікар однієї із тамтешніх лікарень допомогла нам їх правильно розподілити. За один день роздали ліки, а також продукти харчування більш як двом тисячам людей. Познайомилися з одним подружжям, через яке налагодили прання білизни для солдатів, підвезення продуктів у частини, організацію «банних» днів. Вони стали нашими надійними партнерами.

– З якими відчуттями їдете щоразу до лінії фронту? – цікавлюся.

– Туди хочеться їхати і їхати, аби побачити живими й здоровими друзів, знайомих, земляків, привезти їм усе, що замовляли, й потішити чимось приємним.

Тож будні волонтера Олександра Фісаюка нині складаються переважно з телефонних дзвінків та поїздок. Але він розуміє: просто зобов’язаний таким чином підтримувати захисників. А сил та енергії йому додають кохана дружина Надія, донька Даніела і син Матвій. 

Читайте також: Побратими Героя з Волині: «Вчора він нас викопав ще живими, а ми його сьогодні... вже мертвим».