«Ніколи не вірити росії і завжди бути озброєним до зубів»
Чим переймався і з чого дивувався упродовж останнього часу редактор відділу політики газети «Волинь» Василь УЛІЦЬКИЙ
…ходом конем, який зробила Фінляндія, здерши ще одну маску з москви
4 квітня 2023 року Суомі (так свою країну називають фіни. – Ред.) вступила в НАТО і стала 31-м членом Альянсу. Ще до цієї події путін говорив, що це для нього не матиме особливого значення: «У росії нема проблем із Фінляндією та Швецією, їхній вступ до НАТО не несе безпосередньої загрози», – заявив він у червні минулого року.
Ця фраза путіна розбиває усі закиди, що війна почалась нібито через бажання України стати членом НАТО. Приклад Фінляндії показав, що це не так. Ця країна має понад 1300 км кордону із росією – і кремлю це байдуже. Бо у москві чудово розуміють, що ніяке НАТО їм не загрожує і не загрожувало, а якби хотіло напасти, то зараз якраз гарний момент, але ж не робить цього.
То в чому ж справжня причина російського вторгнення в Україну? Та путін і росіяни її й не приховують – вони у своїй більшості не вважають нас окремим народом, який має право на державність. росіяни слідом за путіним щиро вірять, що розпад СРСР – то найбільша катастрофа, і хочуть відновлення імперії хоч в якійсь формі. А якби Україна була в НАТО, то це б унеможливило її знищення. «Україна не може йти в НАТО, бо інакше ми не зможемо її завоювати», – ось що насправді думав путін, коли кричав, що Євроатлантичний альянс їм «загрожує».
Усі ці байки про «рятуємо Донбас», «нацисти», «біолабораторії», якими їхні пропагандисти успішно напихають голови своїм холопам, – це просто виправдання війни.
А всі ці байки про «рятуємо Донбас», «нацисти», «біолабораторії», якими їхні пропагандисти успішно напихають голови своїм холопам, – це просто виправдання війни. В агресії винна виключно і тільки росія. Це було злочинне рішення її правителя. І крапка.
…бажанням вписати в Конституцію ще одну маленьку фразу
Тож Україна в НАТО – це єдина наразі справжня гарантія нашої безпеки на майбутнє. Якби маленька Естонія не була в Альянсі, то, без сумніву, росія вже б поїздила танками по її території.
У нас, як відомо, в Конституції записано, що ми прагнемо до НАТО. А мені хочеться додати ще один пункт у цей документ, приблизно такий: «Ніколи не вірити росії і завжди бути озброєним до зубів». Бо московія не міняється останні 800 років. І у майбутні 800 навряд чи змінить свій менталітет, незалежно від того, буде чи ні існувати НАТО.
Не знаю, що має статись, аби ми змогли з росіянами перегорнути історичну сторінку, як, сподіваюсь, нарешті зробили це з поляками, які стали одними з найтвердіших наших союзників. Відтак у найближчі десятиліття треба готуватись до постійного протистояння з московією на всіх фронтах.
Навіть якщо наші мрії здійсняться і росія розпадеться, то ми приречені бути ворогами і з тим обломком навколо москви, який залишиться. Якщо він буде авторитарним, то дивитиметься на нас вовком і далі вставлятиме палиці в колеса, а якщо раптом стане демократичним, і до нас знову вільно попре все російське, то є ймовірність, що у такий «вільний» спосіб москва ще раз спробує задушити нас в обіймах свого «руского міра».
…релігійним «глухим кутом»
Тож просто маємо плекати своє. «В своїй хаті своя правда…» – в наших реаліях це означає нічим не заохочувати апетити божевільних із москви, тобто міцно тримати кожен із фронтів: крім головного, військового, – інформаційний, мовний, релігійний, культурний, економічний...
Я зараз російські фільми дивитись не можу. Через відчуття огиди. Просто рефлекторно відвертаєшся, як відвертаєш носа від чогось смердючого. А все російське зараз смердить смертями та горем.
Це емоційна реакція. А на емоціях можна наламати багато дров. Особливо це стосується такої делікатної теми, як релігія, зокрема діяльність російської православної церкви, яку в нас сором’язливо називають упц мп. Ця церква – явний інструмент російської держави у протистоянні з українцями, навіть попри те, що там багато нормальних патріотичних священників. Які, однак, своєю «тихою» позицією сприяють агресії.
Бабуся розповідала про хороших німецьких солдатів, які в часи попередньої війни ділилися з дітьми шоколадками. Але ж вони все одно продовжували бути частиною Вермахту разом з усім, що з цього випливає!
Не знаю, який тут вихід. Але точно не хочеться, щоб він був знайдений на емоціях, спонтанно, адже не завжди все може закінчитися без крові, як цими днями у Хмельницькому. Тому чекаємо вагомого і твердого слова з боку держави.
Читайте також: Понад 100 000 «фронтових» кілометрів уже накрутив волонтерський бус нововолинського підприємця.
