…А за медициною – в рідну Україну: погляд емігрантки
Подивитися вдячним поглядом на українську медицину з-за кордону цими днями маю і гарну нагоду, й невеселу причину
Спершу про хороше. На мою рідну Горохівщину линуть звідусіль вітання завідувачу травматологічного відділення КП «Горохівська багатопрофільна лікарня» Анатолієві Шекеті з нагоди його 50-річчя. Про золоті руки цього лікаря пацієнти розповідають словами: «Шекета «складе» краще, ніж було». Два роки тому і я переконалася в цій істині, отримавши на операційному столі пана Шекети в зламану кістку стопи, аби вона зрослася, якусь конче важливу пластину.
Пригадую, що все відбулося дуже швидко: у лікарню потрапила в понеділок, прооперували мене в середу, ще через чотири дні давала собі раду на милицях удома, а за місяць уже й забула про прикрий випадок – вирушала в улюблені журналістські відрядження. Тоді не думала, що матиму нагоду порівняти послуги рідної медицини з хвалебними закордонними, та тепер десятому закажу: щоб розпочати дорогу до зцілення по-європейськи, потрібно запастися неабияким терпінням.
Як тільки рік тому узаконила всіма документами своє тимчасове перебування в Данії, за пропискою в Копенгагені стала отримувати по кілька конвертів у день із запрошеннями на профілактичні огляди до всіх профільних лікарів. Зізнаюся: така увага в чужій країні була приємною. Тим паче, що всі візити в державні клініки є безкоштовними, медична апаратура вражає досконалістю, а данські медики – однаково приязним ставленням до співвітчизників та іноземців. Однак дуже швидко пересвідчилася: українці не звикли до завбачливої турботи держави про їхнє здоров’я. Переважна більшість скасувала зустрічі з лікарями за принципом «доки грім не вдарить – не перехрестимося».
Як тільки рік тому узаконила всіма документами своє тимчасове перебування в Данії, за пропискою в Копенгагені стала отримувати по кілька конвертів у день із запрошеннями на профілактичні огляди до всіх профільних лікарів. Зізнаюся: така увага в чужій країні була приємною. Тим паче, що всі візити в державні клініки є безкоштовними, медична апаратура вражає досконалістю, а данські медики – однаково приязним ставленням до співвітчизників та іноземців. Однак дуже швидко пересвідчилася: українці не звикли до завбачливої турботи держави про їхнє здоров’я. Переважна більшість скасувала зустрічі з лікарями за принципом «доки грім не вдарить – не перехрестимося».
І дарма, бо, якщо слідувати йому, то потрапити на прийом до сімейного лікаря за кордоном можна за тижнів зо два. Ще приблизно стільки часу ждати доведеться зустрічі з потрібним фахівцем, а операції в державних лікарнях можна чекати місяцями й, борони Боже, не дочекатися її. Кажуть, і таке було. Тому в приватних данських клініках пацієнтів, які мають направлення від колег із державних госпіталів, обстежують і оперують теж безкоштовно та порівняно швидше. Для місцевих ця система є нормою, а ось українське земляцтво до такого розміреного темпу не звикло.
«Окуліст призначив мені зустріч через пів року…», «Для обстеження УЗД-гінеколога мене записали на січень 2025-го», «Моїй подрузі пощастило: операцію з онкології другого ступеня їй проведуть лише через три тижні» – цими й багатьма іншими схожими жалями переповнені групи в соціальних мережах на кшталт «Українці в Данії», «Наші в Копенгагені» тощо. Майже всі такі пости (та й розмови) закінчуються єдиним висновком: найкраща медицина таки в Україні! А ті, хто не витримує зубного болю, навіть летять втамовувати його під вибухи війни до стоматологів на Батьківщині.
І треба ж було так статися (це вже я про невеселе), що пластина в моїй нозі теж потурбувала мене далеко від дому. «Відслужила своє, треба виймати! Не переймайся, то в Україні нескладна операція, а в Данії з її медобладнанням і поготів», – заспокоює мене по телефону Анатолій Шекета.
Вірю, друже, бо Ваші лікарські прогнози завжди золоті. Та щоб почути остаточне слово приватного данського фахівця, спершу два тижні очікувала на призначену дату рентгену, а загалом уже майже три місяці дожидаю...
Зате знову набуваюся мудрості: добре там, де нас нема! А Вам, Анатолію Михайловичу, від тисяч Ваших вдячних пацієнтів бажаю міцного здоров’я і многоліття в мирній Україні. Побачимося!
Леся ВЛАШИНЕЦЬ, редакторка відділу реклами газети «Волинь».
Читайте також: «Усе життя лякали бандерівцями, а тут перший зустрічний «бандера» дав гарячого чаю і поїсти».