Козак із Малої Глуші вивіз з-під обстрілів по мінному полю  19 поранених побратимів

Уродженець Любешівщини успішно опанував управління натівським тягачем-транспортером YPR і відповідає за евакуацію техніки та поранених бійців із поля бою. За сумлінне виконання бойових завдань нещодавно воїна нагородили тижневим відпочинком у санаторії та у колі рідних.

Того дня, розповідає солдат, його екіпаж був прикомандирований до іншого батальйону і мав підтримати побратимів після сигналу про допомогу. Вже вкотре, подумки прощаючись із життям, Юрій вирушив рятувати бійців. Як згодом з’ясувалося, маршрут пролягав через заміноване поле.

 «Нам передали по рації, що потрібно забрати кілька одиниць підбитої техніки, – ділиться ще зовсім свіжими емоціями військовослужбовець. – У складі екіпажу незмінно перебував мій командир, який завжди пліч-о-пліч із нами. Вийшло так, що уражені вогнем противника бронемашини чекали нас далеко біля позицій ворога. Перед нами виднілися окопи російських солдатів.

Кожен метр на зворотному шляху здавався вічністю, адже будь-якої миті у нас міг влучити ворожий снаряд.

Стало зрозуміло, що все кругом заміновано. Щоб відбуксирувати бодай один танк, довелося шукати навпомацки безпечні шляхи доїзду, однак на розвороті нас почали накривати шквальним вогнем.

Нам таки вдалося підібрати трьох танкістів, які вже втратили надію на порятунок, і з’їхати в засідку. Та невдовзі знову отримуємо від командира згаданого підрозділу повідомлення про те, що бійці, які виконували завдання з протилежного боку фронту, потребують термінової евакуації через поранення.

Тож довелося ще раз подолати злощасний маршрут. Шансів на успішний відхід майже не залишалося, позаяк те місце вороги уже засікли і з усієї сили почали гатити градами та мінами. Коли дістався на місце за вказаними координатами, то здивувався: на порятунок чекали шістнадцятеро поранених бійців. Кожен метр на зворотному шляху здавався вічністю, адже будь-якої миті у нас міг влучити ворожий снаряд. Але із Божою поміччю і цього разу вдалося вирватися. Побратимів відвезли у безпечне місце, де на них уже чекали медики, всім оперативно надали допомогу. Тоді ми святкували наш другий день народження».

19 квітня минув рік, відколи житель Малої Глуші Юрій Приступа добровільно став на захист України від навали рашистів. Найпершим із села пішов на фронт його старший брат Ігор. Зачувши про вторгнення агресора, із закордонних заробітків на порятунок держави повернувся зять Юрія Микола. Тож нині усі троє нищать ворога на різних ділянках фронту. 

Нехай Бог оберігає їхні життя!

Леся МІНІБАЄВА, polissia.net.

Читайте також: «Двоє волинян з одним іменем та прізвищем: син та батько служать в одному підрозділі бригади».