Микола не виходить на зв’язок з мамою і дружиною вже майже рік.
Мама зниклого волинянина: «Щось у шибку стукнуло, я аж здригнулася, подумала – син вернувся» (Фото)
Микола Талов із Пожарок Луцького району зник безвісти торік 21 травня під час обстрілу у Василівці Донецької області. Напередодні він відсвяткував 43-річчя й пообіцяв великій родині, що невдовзі повернеться. Близькі навіть відправили для нього подарунок, однак отримати його воїн не встиг...
Я до Бога молюся і вдень і вночі
Сильно і щиро благаю: «Ти мені все прости і його поверни...»
Ці рядки мама Героя Людмила Антонюк написала через пів року після зникнення сина. Каже, одного вечора почула стукіт у шибку й подумала, що Микола повернувся: піднялася з ліжка, вибігла, але ні... то був лиш птах.
– Я вірю, що він прийде додому, може, зараз десь у полоні... Хочу знати хоча б щось. Не сплю ночами... Щоб відпустити біль, почала писати вірші, – каже жінка.
Микола Талов став на захист Батьківщини ще у 2016-му. Прослужив півтора року в зоні АТО у 128-й окремій гірсько-штурмовій бригаді, а коли закінчився контракт, повернувся додому.
– Він тоді часто телефонував, але зв’язок був поганим. Знайшла у нашому дворі таке місце, де його було добре чути. Як тільки дзвонив, бігла туди. Так ту місцину витоптала, що жодна травинка не пробивалася. Але тепер заростає... – ледь стримуючи сльози, розповідає мама Героя.
Бабусю, не плакай, тато плиїде, я його клепко любаю.
За словами пані Людмили, коли син повернувся додому, всі сім’єю вмовляли його не підписувати наступний контракт. Утім, боєць наполягав: мовляв, не може покинути побратимів. Зробити перерву у військовій службі змусила любов. Одружився з коханою Нелею, пара чекала на донечку. Микола став люблячим батьком для трьох дітей дружини від попереднього шлюбу.
– Вони багато мріяли. Почали робити ремонт, посадили садок. Планували збудувати парник, хлів, вирощувати малину і виноград, – поділилася спогадами пані Людмила.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Микола Талов знову став на захист України. 8 березня 2022 року йому прийшла повістка, і він, не вагаючись, почав збиратися на війну.
– Я запам’ятала цей день назавжди. Страшно було думати, що можу втратити сина. Він пішов у 14-ту бригаду. Згодом його кинули на передову. Микола дуже часто дзвонив. Йому побратими казали: «Хто ж там за тебе молиться, що навіть осколочком не зачепило?». Зник 21 травня. Коли востаннє телефонував, просив, щоб дбали про дітей, може, щось відчував, – пригадала жінка.
Читайте також: «Мамо, брат врятував мене від смерті. Піди на його могилу, подякуй...» – доброволець з Волині.
Нині наймолодшій донечці Героя, Уляні, два з половиною роки. Дівчинка рано почала говорити, часто запитує родичів про батька, пригадує, якими пестливими словами її називав.
– Каже: «Бабусю, не плакай, тато плиїде, я його клепко любаю». Шкода, що син не чує, як вона навчилася співати. Гімн України вивчила повністю... – розповіла пані Людмила.
За день перед зникненням Микола відзначив свій 43-й день народження. Його дружина пані Неля каже, що ще 20 травня надіслала йому в подарунок новий мобільний телефон, але, на жаль, він його так і не отримав.
– Його побратим розповів, що 10 травня вони були в Ізюмі, відступали через річку й він намочив два свої смартфони. Я купила йому новий, відправила, а невдовзі мені повідомили, що Микола зник безвісти, – каже пані Неля.
Нині жінка постійно слідкує за списками полонених. Щоранку переглядає їх і вірить, що побачить там своє прізвище, але поки що жодних новин немає.
– Намагалася шукати чоловіка навіть за допомогою фейсбуку, але мені стали дзвонити окупанти і представлятися ним. Довели мене до сліз, спитала: «Якщо це ти, то як наших дітей звати?». А далі чула просто мати... Я вірю, що він живий. Свекруха здавала ДНК-тест, серед загиблих його нема. З ним разом зникли ще п’ятеро побратимів. Може, він пам’ять втратив і десь у полоні зараз... Легше про це думати, ніж про смерть, – витирає болючі сльози Неля Талова.
Ірина КРАВЧУК.
У боях за Україну полягли мужні сини Волині
Костянтин КІРІК – боєць із міста Луцька;
Олександр ГНАТЮК – боєць із міста Луцька;
Микола МАРГАСЮК – боєць із міста Луцька;
Гайк ХАЧАТРЯН – боєць із села Мирків, що на Горохівщині;
Олег ДАВИДЮК – боєць із села Старі Червища Камінь-Каширського району;
Олександр БОБИЦЬКИЙ – боєць із села Дорогиничі, що на Локачинщині;
Олексій ПРИЙМАЧУК – боєць із села Поступель, що на Ратнівщині;
Володимир ХАРКОВЕЦЬ – боєць із селища Ратне;
Сергій ЖУК – боєць із міста Ковеля;
Володимир СЕМЕНЮК – боєць із міста Ковеля.
