Колонка мами: «Як навчитися культурно сваритися з дітьми»

Тема брудного посуду, як показує мій досвід, неймовірно багатогранна. Яких тільки пояснень не наслухалася від кожного з трьох моїх старших дітей, відколи вони «доросли» до цього обов’язку на кухні. Особиста неприязнь до якогось виду посуду – найпоширеніша причина його ігнорувати. Менше з тим, предметом сварки з дитиною може бути будь-що: без словесних перепалок нікуди не подінешся, тож залишається опановувати «культурний» підхід. Як на мене, він вирізняється напівжартівливим (але не саркастичним) тоном, відсутністю особистих образ, згадок про минулі гріхи і компромісним результатом. 

Упевнена, що задають тон у суперечці батьки. (Дорослі саме тому такими і є, що краще вміють себе контролювати й опановувати). Мій досвід щодо сварок підказує, що «притягати до відповідальності» потрібно м’яко і по-батьківськи, а не по-прокурорськи. Найголовніше, що роблю, коли з’ясовую, чому щось не зроблено, – це налаштовую себе не сприймати ситуацію чорно-біло, тобто що правда однозначно на моєму боці (хоч це дуже спокусливо). В однієї психотерапевтки вичитала, що в цей момент важливо думати ще й про те, що відчуває твоя дитина. Це допомагає триматися «вище плінтуса». 

Інший нюанс добре відомий: якщо у сварці вживати «ти такий-сякий», то результат буде нікудишнім. Натомість потрібно намагатися казати: «Як же мені неприємно, що зі мною так вчинили». Про те саме, але таки по-іншому!.. Не один психолог пише й про те, що свою вразливість не варто приховувати при дитині, якщо вона таки завинила: не прикидатися незворушною, як кам’яна стіна, а показати, що тобі неприємно, навіть боляче. Адже це правдиво і дійсно сильно впливає на дитину. Тобто замість крику сказати: «Знаєш, я так втомилася і так не сподівалася цього всього...».

Ну а найпоширенішою помилкою, яка знищує «культурність» сварки вмить, є приписування синові чи доньці своїх уявлень про їхні думки. Ось типові фрази: «Ти тільки й думаєш, як погуляти», «Я знаю, що ти й не збирався мені допомогти!». 

Ну а найпоширенішою помилкою, яка знищує «культурність» сварки вмить, є приписування синові чи доньці своїх уявлень про їхні думки. Ось типові фрази: «Ти тільки й думаєш, як погуляти», «Я знаю, що ти й не збирався мені допомогти!». Краще не озвучувати свої припущення, бо часто вони далекі від реальності, й це дуже ображає. Натомість ліпше запитати, чому так сталося і як дитина збирається компенсувати свої огріхи. 
Звичайно, «культурно» сперечатися важко, але бажання щось змінити – дуже потужний рушій, який допомагає вийти нехай не на бездоганний, але на більш приємний новий рівень стосунків.

Маєте свої відкриття, як комфортно спілкуватися з дітьми, – діліться. Наші адреси: [email protected] або ж [email protected], а поштова: 43016, м. Луцьк, вул. Ковельська, 2, «Цікава газета на вихідні».

Читайте також: «Гей, батьки, а ви нормальні? (Колонка мами)»