Черниця після 24 літ у монастирі вийшла заміж... за монаха

«Пішла, щоб уже ніколи не повернутися як сестра Мері Елізабет»

Настоятелька ордену провела сестру Мері Елізабет зустріти монаха Роберта, який приїхав із кармелітського монастиря в Оксфорді, щоб запитати, чи хоче він поїсти. Але настоятельку покликали відповісти на телефонний дзвінок, тож вони залишилися наодинці. «Ми сиділи за столом, поки він поїв, і, оскільки настоятелька не повернулася, мені випало його проводжати», – згадує жінка. Коли Роберт виходив, вона торкнулася його рукава і наче відчула якийсь поштовх: «Це була якась хімія, мене це трохи збентежило. Я подумала: «Боже, чи він теж це відчув?». Коли я випускала його з дверей, було досить ніяково».

Приблизно за тиждень Мері Елізабет отримала повідомлення від Роберта із запитанням, чи не хоче вона покинути чернецтво і вийти за нього заміж. «Я була трохи шокована. Він не бачив кольору мого волосся... Нічого не знав про мене, про моє виховання... Він навіть не знав мого мирського імені», – ділиться вона своїми тодішніми сумнівами.

 До вступу в орден кармелітів у 19-річному віці сестра Мері Елізабет була Лізою Тінклер із Мідлсбро. Її батьки не були релігійними, однак паломництво її тітки до Лурда щось пробудило в шестилітній Лізі, й вона попросила батька спорудити у її спальні вівтар. «На ньому була маленька статуя Богоматері та пляшечка води з Лурда. Насправді я думала, що святою є пляшка, а не вода, тож просто наповнювала її з-під крана та пила воду», – каже жінка. Ліза сама ходила до римо-католицької церкви у рідному місті, де, за її словами, в ній росла величезна любов до Діви Марії, матері Ісуса. Утвердилася в усвідомленні свого покликання під час поїздки до монастиря. Обителлю керували черниці з ордену, який виник у ХІІ столітті і життя в якому було особливо спартанським, усамітненим і суворим. Але Ліза вирішила, що це саме те життя, якого вона прагне. Дівчина хотіла приєднатися до ордену негайно, та її мати, стурбована таким рішенням дочки, таємно написала в монастир, щоб відкласти її від’їзд на кілька місяців, аби Ліза провела ще одне Різдво вдома... 

Вона стала черницею в новому році, відтоді жила як відлюдниця: «Ми мали двічі на день по пів години, коли могли говорити, решту часу усамітнювалися в келії. Навіть ніколи не працювали разом». З роками сестра Мері Елізабет збагнула, що її словниковий запас скоротився, бо майже ні про що не спілкувалася з іншими монахинями, на десятки літ старшими за неї, окрім погоди та природи в саду. З мамою бачилася чотири рази на рік, та й то через решітку. Каже, що відчувала, як відкривається її внутрішній світ, коли зовнішній для неї закрився. Було відчуття задоволення та наповненості. Але вмить – після дотику до рукава та послання із запитанням про заміжжя – все змінилося.

Сестра Мері Елізабет не дала Роберту відповіді, її мучили сумніви. Хоч він нічого не знав про неї, але вона про нього трохи знала. Під час своїх візитів з Оксфорда до центру кармелітів у Престоні він іноді служив месу в сусідньому монастирі. З його слів під час проповіді Ліза дізналася про його життя в Сілезії, в Польщі поблизу німецького кордону, про любов до гір. Тоді це не справило на неї враження.

Але тепер усе раптом змінилося. 

«Я не знала, що таке бути закоханою, і думала, що сестри бачать це на моєму обличчі. Тож я стала дуже нервувати. Відчувала зміни в собі, і це мене лякало», – каже жінка. Зрештою Мері Елізабет набралася сміливості розповісти настоятельці, що має почуття до Роберта, але зіткнулася з недовірою з її боку: «Вона не могла зрозуміти, як це сталося, бо ми цілодобово були під її наглядом, питала, як я могла закохатися, не маючи можливості спілкування». Та розмова спонукала черницю до рішучого кроку: «Настоятелька була роздратованою, тож я склала сумку, вийшла й уже ніколи не повернулася як сестра Мері Елізабет».

– Мені часто здається, що я живу в монастирі з Робертом, як двоє кармелітів, де все присвячено Богові, і я розумію, що для мене нічого насправді не змінилося, – каже Ліза, наголошуючи: вони обоє погоджуються, що їх у шлюбі троє. – Христос перебуває у центрі і є головним. 

Роберт надіслав їй повідомлення, що планує знову відвідати Престон того вечора – він мав зустрітися з другом-кармелітом, якому розповів про свою ситуацію і хотів спитати поради. Ліза припустила, що вони зустрінуться у пабі «Чорний бик», тож попрямувала туди. Але замість радості та листопадова ніч принесла жінці глибоке сум’яття. «Коли я йшла дорогою, лив дощ. Машини їхали мені назустріч з яскравими фарами, і я подумала, що могла б усе це зараз закінчити», – каже вона, маючи на увазі самогубство... Але продовжувала йти, поки не опинилася біля пабу. Насмілилася зайти лише тоді, як побачила всередині ченця крізь відчинені двері.

«Коли вона з'явилася в пабі, маленький демон у мені злякався...»

«Побачив її, і моє серце завмерло, – продовжує розповідь уже Роберт. – Я був паралізований страхом, а не радістю, бо в ту мить я знав, що маю все зробити для Лізи, але водночас розумів, що практично ми не готові до цього».

На той момент Роберт був монахом-кармелітом 13 років. Він був мислителем, науковцем і теологом, який прийшов до чернечого життя в пошуках сенсу під час, як він каже, кризи віри та ідентичності.

Озираючись зараз назад, розуміє, що ця криза була неминучою, враховуючи його походження: він виріс у регіоні, який перейшов від Німеччини до Польщі, з батьком-лютеранином і матір'ю-католичкою. Але продовжити пошуки себе його змусив важкий період після невдалих стосунків. Уже в Англії, попри лютеранську протестантську теологію, якою займався, розраду він знайшов саме в кармелітському римо-католицькому монастирі. Орден навчив його, як усвідомити й подолати темряву, труднощі та кризу.

Однак зустріч із Лізою, яку він тоді ледве знав як сестру Мері Елізабет, перевернула його життя.

«Той дотик Лізи до мого рукава розпочав у мені зміни, але, хоч я відчував, як щось поступово росте в моєму серці, не думаю, що божевільно закохався, адже коли ти стаєш ченцем, тебе вчать справлятися з такими почуттями, як кохання», – каже Роберт, додаючи, що його лист Лізі із запитанням про одруження був свого роду інтелектуальною боротьбою із самим собою. «Коли вона з'явилася в пабі, маленький демон у мені злякався. Але мій страх не був релігійним чи духовним, він стосувався лише того, як я розпочну нове життя у 53 роки», – згадує чоловік.

«Ми просто взялися за руки і пережили все»

Перехідний період був важким для обох, особливо на початку. Ліза пригадує момент перед Різдвом, невдовзі після того, як вони покинули чернече життя: «Я подивилася на Роберта, він був засмучений і плакав. Тоді ми обоє досягли дна, і здавалося, повинні зробити щось на кшталт Ромео і Джульєтти, щоб просто покінчити з цим. Але ми просто взялися за руки і пережили все».

Подружжя пригадує момент у центрі зайнятості: вони обоє розплакалися, коли їх запитали про їхні навички... 

Іншого разу емоції зашкалювали, коли дорогою з Престона до Йоркшира Роберт читав і перекладав для Лізи книгу польською мовою про монахинь, які з різних причин покинули чернецтво. Довелося зупинитися, бо обом потрібно було виплакатися: ті історії були дуже близькими і зрозумілими їм.

Душевний спокій принесло те саме, що від початку скерувало їх у монастир, – особиста віра. «Протягом усього релігійного життя вам кажуть, що ваше серце має бути нероздільно віддане Богу. Раптом я відчула, що моє серце ніби розширюється, щоб умістити Роберта, але водночас досі містить усе, що було в ньому раніше. Мої почуття до Бога не змінилися, і це мене заспокоїло», – ділиться пережитим жінка.

Спочатку Ліза знайшла роботу в похоронному бюро, а потім стала капеланкою у лікарні. Роберта спершу засмутив лист із Риму про те, що він більше не є членом ордену кармелітів, та незабаром його прийняли до англіканської церкви (її священникам дозволено вступати у шлюб). Вони таки одружилися і тепер живуть у селі Хаттон-Радбі в Північному Йоркширі, де Роберта призначили вікарієм місцевої церкви. Але їхня адаптація до життя поза монастирем досі триває.

Ліза, яка була ізольованою протягом 24 років і не мала такого академічного досвіду, як Роберт, каже, що почувається наче спостерігачкою у зовнішньому світі. Лише зараз вона починає обирати, які зачіски та одяг їй пасують. 

Вони обоє звикли до чернецтва, і Ліза навіть запевняє, що якби не Роберт, вона б повернулася до кармеліток хоч завтра. «Ми довго жили в тиші та самотності, які так важко знайти в цьому світі, тому нам іноді складно залишатися зосередженими та приземленими», – каже жінка.

Але вони знайшли для себе рішення. «Мені часто здається, що я живу в монастирі з Робертом, як двоє кармелітів, де все присвячено Богові. Ми зосереджуємося на молитві, але любов може перетворити на таїнство усе, що ти робиш, і я розумію, що для мене нічого насправді не змінилося, – каже Ліза, наголошуючи: вони обоє погоджуються, що їх у шлюбі троє. – Христос перебуває у центрі і є головним.

Якби ми виключили його з рівняння, не думаю, що в нас би щось вийшло».

Алім МАКБУЛ, редактор з питань релігії, BBC News.

Схожі публікації:

• Закохався у вчительку із трьома дітьми... майбутній президент Франції (Фото).
• Британець прихистив українську біженку, закохався в неї і... покинув двох дітей.
• Єпископ відмовився від сану - закохався в авторку еротичних романів.
• Перша – від Бога, друга – від людей, а третя... Відомий український футболіст знову одружився (Фото).

Усі новини російсько-української війни – тут.