Народний аматорський фольклорний колектив «Родинне перевесло» став своєрідною візитівкою Веселого.
Про «Родинне перевесло» з Веселого знають у Польщі і в Литві
Буває, їдеш у відрядження й наперед знаєш, що в селі, куди зібралася, нема ні школи, ні церкви, ні Будинку культури, а тим більш – господарства, де можна було б якусь копійку заробити (інколи й заздалегідь вибираєш такий населений пукт, аби почути від людей, як їм живеться, по суті, сам на сам зі своїми проблемами). У Веселому, що неподалік Торчина Луцького району, все це є. А ось завдяки кому й чому заклади соціально-культурної, освітньої сфери не лише збереглися, а й набули розвитку? Відповідь на це питання й шукала…
Від колгоспу імені Калініна – до господарства «Веселе-Агро»
Найперша зустріч – із директором місцевого Будинку культури, художнім керівником народного аматорського фольклорного колективу Вірою Мазурик. Як підказала староста Веселівського старостинського округу Тетяна Торлупа, «Віра Вікентіївна багато вам розповість, і не тільки про художню самодіяльність». Виявляється, то заслуга її чоловіка (на жаль, уже покійного) в тому, що свого часу колгосп не канув, як мовиться, в Лету й не пропало те, що створювалося роками.
– Я не місцева, – каже Віра Мазурик, – хоч уже давно вважаю себе тут своєю. Родом – із села Сірнички, що на Локачинщині. А майбутнього чоловіка Миколу, мала батьківщина якого на Ратнівщині, зустріла під час навчання в Житомирському сільськогосподарському інституті. У 1984 році ми приїхали на роботу у Веселе. Микола прибув сюди відразу на посаду голови колгоспу імені Калініна. Я працювала економістом у господарстві, яке згодом було перейменоване на «Ниву», а в останні три роки, вже перед виходом на пенсію, – кадровиком у ТОВ «Веселе-Агро». Коли на початку 1990-х ферми пропадали, поля заростали, Микола створив закрите акціонерне товариство. При такій формі хазяйнування люди могли продати свої частки майна лише між собою – таким же акціонерам. Це й зберегло господарство.
Як розкриється рот співати, коли в Україні така біда, коли люди гинуть? Але якось взялися-таки до роботи. Записали повстанські пісні на підтримку наших захисників.
Але економічна ситуація врешті-решт погіршилася (як і загалом у державі на той час). А тут ще й випав дуже тяжкий за погодними умовами рік, і «Нива», яка спеціалізувалася на насінництві, через неврожай не змогла своєчасно погасити свої кредити, які взяла на розвиток виробництва. І тоді Микола Мазурик у пошуках інвестора поїхав у Київ – до власників фірми «Агропросперіс», яка мала свої філії по всій Україні. Це був 2007-й, що став останнім для Миколи Федоровича, життя якого обірвалося раптово. Віра Мазурик пригадує, що розповідав чоловік, коли повернувся з Києва:
– Микола приїхав до керівника столичної фірми, а той при зустрічі сказав: «Я даю тобі п’ять хвилин – якщо ти за цей час переконаєш мене в тому, що я маю вкласти гроші у твоє господарство й створити своє і це буде мені вигідно, то я на таке піду». Переконав… Того ж року в нашому селі це підприємство й організувалося. Сьогодні тут успішно працює «Веселе-Агро», яке уклало договори на оренду землі не лише з місцевими мешканцями, а й багатьох сусідніх сіл.
Аматори сцени в цьому селі завжди були в пошані
Отож вийшло так, що з директором Будинку культури Вірою Мазурик ми перш говорили про те, як складалася доля місцевого господарства, а вже потім про її дітище – народний аматорський фольклорний колектив «Родинне перевесло», який давно став своєрідною візитівкою Веселого. І це невипадково, адже саме завдяки підтримці самодіяльних артистів з боку керівництва колгоспу імені Калініна («Ниви»), а згодом ТОВ «Веселе-Агро» вони стали знаними не тільки в своєму районі, загалом на Волині – їхні пісні почула вся Україна, коли на запрошення співачки, телеведучої Оксани Пекун взяли участь у її програмі Фольк-music, а також за кордоном.
Зародження колективу почалося з невеликої фольклорної групи, яка налічувала дев’ятеро осіб, ще в 1989 році. Віра
Вікентіївна розповіла, як вона спершу стала учасницею «Родинного перевесла», а згодом і очолила його:
– На початку 2000-х тодішня голова Веселівської сільради Марія Лень виявила зацікавленість, аби в селі був колектив зі статусом народного, який передбачає введення штатної одиниці – посади художнього керівника. Й цю посаду вона запропонувала мені. А я ж тоді економістом працювала – хоч і люблю співати, але ж якось не бачила себе в такій новій ролі. Та погодилася. Правда, за умови, що концертмейстром буде Тетяна Борис, у якої є музична освіта. У цьому тандемі, поділивши зарплату на двох, і працюємо. За сприяння відомої співачки Алли Опейди, яка побачила наш потенціал і взяла під свою опіку, підготували відповідну програму, з якою вийшли на суд комісії й у листопаді 2004-го захистили звання народного. Тепер кожні три роки його підтверджуємо. У нашому колективі зараз 21 учасник.
Назва цілком виправдана, бо співають у нас цілими родинами.
А що знаними стали, то у цьому зв’язку добре слово скажуть усі насамперед про очільника «Ниви» Миколу Мазурика, який багато допомагав – і транспорт надавав, коли треба було поїхати кудись із концертом, і баян та необхідну звукову апаратуру купив. За кошти господарства учасникам колективу було зроблено закордонні паспорти, тож змогли побувати в Польщі, Литві й виступити на престижних міжнародних пісенних фестивалях. Ця традиція співпраці збереглася й дотепер. Як тільки у селі організувалося підприємство «Веселе-Агро», сюди приїжджали представники фірми з Києва й записували відеоролик із «Родинним перевеслом». Брали аматори сцени участь і у відкритті нового офісу у Веселому (якийсь час він розташовувався в конторі «Ниви»). Їх можна побачити й почути на фейсбук-сторінці фірми в розділі «Талановиті села «Агропросперіс».
«Тут в юності я вперше полюбив, пригубивши нектарний мед кохання»
Веселе для багатьох його уродженців стало селом, яке не відпускає від себе, бо там – родинне коріння, перші почуття, туди хочеться повернутися хоч на коротку зустріч, якщо життєві шляхи пролягли десь-інде. Один із них – Євген Щур, котрому належать слова, винесені в підзаголовок. Чоловік, який зараз живе у Луцьку, передав старості Веселівського старостинського округу Тетяні Торлупі свою пісню-спогад «Моє Веселе», як він її назвав, з проханням передати текст у місцеві школу, бібліотеку, клуб… Є в його записці такі слова: «Колись і мене не буде, а пісня піде між людей». Може, з часом текст, покладений на музику, візьме до свого репертуару й «Родинне перевесло».
Про те, чим живе колектив сьогодні, його художній керівник Віра Мазурик каже:
– Нас дуже вибила із колії коронавірусна пандемія, що затягнулася на два роки. То вакцинуватися треба було, аби у Будинок культури пустили, то взагалі не можна було проводити репетиції, а тим більш влаштовувати концерти. Тоді ми працювали в основному у фейсбуці. А коли почалася повномасштабна війна, то на перших порах всі були ніби паралізовані. Як розкриється рот співати, коли в Україні така біда, коли люди гинуть? Але якось взялися-таки до роботи. Записали повстанські пісні на підтримку наших захисників. Включили до репертуару твори, написані вже під час повномасштабної війни.
Із оновленою програмою «Родинне перевесло» на запрошення капелана отця Степана виступало у Торчині перед воїнами територіальної оборони. Це був благодійний концерт. Його учасники понапікали смаколиків на продаж. До цієї акції долучилося багато мешканців села Веселе (тут проживає 900 осіб), які займалися благодійністю з перших днів вторгнення росії. Осередком волонтерства став сільський Будинок культури. Тут плели маскувальні сітки, сюди люди зносили продукти, які збирали для відправки і бійцям на Схід України, і цивільним, які постраждали від війни.
Щоб мати церкву, викупили її за двадцять кілометрів і перевезли возами
… Зі старостою села Тетяною Торлупою ми зробили своєрідну екскурсію селом Веселе, яке до 1964 року мало назву Боратин, яку змінили, щоб у районі не було два Боратини. Насамперед прийшли до храму Покрови Пресвятої Богородиці, століття якого відзначалося у 2021-му (на честь ювілею встановлено пам’ятний хрест, який, як зазначено, освятив митрополит Луцький і Волинський Михаїл). 100 років тому громада купила його в селі Зубильне й на возах перевезла сюди. Церкву звели там, де вона й зараз стоїть. За Союзу з його атеїстичною ідеологією майже тридцять років святиня не діяла. Друге її народження припало на травень 1990-го, коли тут знову почалися відправи. Як тільки в 2019-му Українській Церкві було надано Томос, релігійна громада перейшла до ПЦУ.
І коли ми були в місцевій школі чи просто йшли вулицею, староста хоч-не-хоч верталася до того, «як добре, що в селі є ТОВ «Веселе-Агро». Адже з його допомогою в час повномасштабної війни в навчальному закладі обладнано укриття, що дало можливість одержати дозвіл на очну форму навчання. А щодо доріг, то взимку, зокрема коли засніжить, нема проблеми із їх розчищенням – про це вчасно потурбується господарство, яке з повагою ставиться до місцевих мешканців-орендодавців і дорожить своїм авторитетом.
Читайте також: Свято вічності: сьогодні в Україні відзначають День матері.
