Медицина 20.05.2023, 12:29

Відтепер горохівський поліцейський щодня молиться за рідних невідомої полтавської жінки

У ніч з 8 на 9 травня у стінах столичного Інституту серця здійснили унікальну операцію з пересадки печінки 51-річному волинянину

Не опустили рук після звістки про страшну хворобу

Валентину й Ігоря Костюків земляки поважають за порядність і скромність. У магазині, за прилавком якого на своєму робочому місці привітно усміхається Валентина Дмитрівна, завжди хочеться щось купити. Ігор Володимирович – старший лейтенант міліції. Свого часу був поліцейським патрульно-постової служби, з 1995 року працював у державній службі охорони МВС України у Волинській області. Не зміг сидіти без діла й після виходу на заслужений відпочинок, тож досі працює охоронцем управління поліції охорони.

В сімейній злагоді на радість подружжя виросли розумними та вдячними діти. 29-річна донька Вікторія вже має свою сім’ю, 19-літній син Богдан навчається у Львівському національному університеті природокористування. Словом, є для кого жити... А коли п’ять років тому глава сімейства захворів, родина не опустила рук: докладала всіх зусиль, аби здолати важку недугу – цироз печінки.

Довіку не забудуть, як 5 літ жили надією на Бога й лікарів.

Ігоревим самопочуттям переймалися не лише рідні. Із вдячністю каже: щодня відчував моральну й фінансову підтримку нинішніх працівників управління поліції охорони й колишніх колег-міліціонерів. Згуртувавшись більше 20 літ тому в Горохівську районну організацію пенсіонерів МВС України «Ветеран» на чолі зі своїм лідером, ексначальником Горохівського РВ УМВС України у Волинській області підполковником міліції Ігорем Богоносом, вони досі почуваються колективом.

І я, авторка цих рядків, маю за честь бути в цьому добропорядному товаристві й відчувати силу та вагомість його дружби навіть за півтори тисячі кілометрів від рідної України. Й нашому Ігореві, якого поважаємо за людяність і шляхетність, ми не давали спокою до й після восьми операцій, які йому довелося пережити до трансплантації: телефонували, засипали запитаннями про самопочуття й, як рідному, бажали швидкого одужання.

«Рахунок йшов на місяці...»

…Не дивуюся, побачивши з допомогою відеодзвінка Валентину Дмитрівну в лікарняній палаті столичного Інституту серця. Вона завжди була з чоловіком у відділенні трансплантації Волинської обласної лікарні, де він лікувався, оперувався й був під скрупульозним наглядом медпрацівників.
Костюки ще втомлені, але вони знову щасливо усміхаються. Кажуть, довіку не забудуть, як 5 літ жили надією на Бога й лікарів. Фахівці радили трансплантацію, й Ігор Володимирович, попри важкі думки, прийняв їхню пропозицію.
«Рахунок фактично йшов на місяці. Він став до нас у лист очікування і через два місяці отримав шанс на порятунок», – написав потому на своїй сторінці у Facebook завідувач відділення трансплантології, відомий хірург і ексзаступник міністра охорони здоров'я України Михайло Загрійчук.
На початку квітня пацієнта запросили на обстеження. Через два тижні в Полтавській обласній лікарні з'явився донор. Родичі 49-річної жінки погодились, аби її серце, нирки та печінка врятували аж чотири життя! Пан Загрійчук уже публічно побажав здоров'я всім чотирьом реципієнтам і повідомив, що післяопераційний період у кожного проходить добре.

Надскладна операція тривала цілу ніч

...Очікуваний телефонний дзвінок з Інституту серця пролунав 6 травня, в неділю, а в понеділок вранці Ігор із Валентиною вже були в Києві.
Їм здалися нескінченно довгими години, протягом яких донорські органи везли з Полтави. Операція розпочалася о 20.30 8 травня, а закінчилася вона о п’ятій ранку наступного дня. Пацієнт без ускладнень вийшов з-під наркозу, а в середу вже зробив свої перші кілька кроків.

«Ще через день з мене вийняли всі трубки!» – усміхається наш Ігор і за подарований йому другий день народження через газету «Волинь» висловлює безмежну вдячність Михайлові Загрійчуку, очолюваній ним команді лікарів – Олегові Савчуку, Христині Ходан, Антонові Кувайцеву, Юлії Неженцевій, лідеру Першого медичного об’єднання Львова Олегові Самчуку і його лікарській команді – Наталії Матолінець, Максиму Овечку, Юліану Голику, Роману Домашичу, сім’ї донора, всім, завдяки кому отримував зцілення у відділенні трансплантології Волинської обласної лікарні й Інституту серця у Києві, а також своїм колегам і друзям із «Ветерана».

P.S. Ігорю, всі твої друзі з Горохова і газети «Волинь» неймовірно раді за тебе! Дякуємо Богові й лікарям від Бога!

Леся ВЛАШИНЕЦЬ.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: