Наречена полоненого з Волині: «Торік у травні у нас мало бути весілля»

«До «азовців» вороги мають особливе ставлення»

Катерина Калюжна була в числі жінок, які вийшли на акцію протесту в Луцьку, аби привернути увагу до теми обміну полонених-«азовців», які перебувають у неволі майже рік. Стільки ж Катерина чекає свого коханого. «Представників «Азову» майже немає в обмінах. Це рік невідомості та безсилля», – каже молода жінка. І навіть попри те, що 6 травня Україна повернула 45 бійців із цього полку, лучанка зауважує, що це незначний відсоток у загальній цифрі звільнених. («Азов» – це формування у складі Нацгвардії України. «Азовці» були серед українських військових, які до останнього чинили спротив російським військам у приазовському Маріуполі. У росії український полк «Азов» визнали «терористичним»).

Катерина далека від думки, що прізвище її нареченого чи побратимів можуть не включати в «обмінні» списки, однак переконана, що влада мусить шукати нові підходи, робити ще більше, аби повернути українських Героїв додому.

Коханому лучанки Катерини минулого літа виповнилося 24, і як він почувався у цей та всі інші дні, відомо одному Богу. «Торік у травні у нас мало бути весілля. Я живу й нічого не знаю про нього. Деяким полоненим дозволяють телефонувати й писати листи додому. Знаю, що вони приходять із кількамісячним запізненням, але саме «азовцям» росіяни навіть цього не дозволяють. До них вороги мають «особливе» ставлення», – розповідає Катерина.

Що мають на увазі рідні «азовців», коли звертаються до представників державної влади, тримаючи плакати з написом «Поговоріть з нами про «Азов»? Катерина пояснює: вона далека від думки, що прізвище її нареченого чи побратимів можуть не включати в «обмінні» списки, однак переконана, що влада мусить шукати нові підходи, робити ще більше, аби повернути українських Героїв додому.

«Гуртуватися й не допускати думок про найгірше»

Тим часом психолог волинського Центру допомоги ветеранам і військовим Олена Звєрєва радить близьким, чиї рідні в полоні, гуртуватися й не допускати думок про найгірше: «Реально їм дуже важко. Можна звертатися до психолога. І  треба старатися не малювати страшних картин наперед. Не дозволяти собі цього. Я розумію, що це неймовірно важко, бо сама шукала полонених на російських сайтах... Допомагає, якщо спілкуватися з людьми, які мають таку ж проблему і переживання. Іноді вони стають ближчими за рідних... У нас є громадянське суспільство. Ми – велика нація: ми не байдужі ні до людей, ні до тварин, ні до чужого горя. Нами захоплюється світ».

Загалом, як повідомив уповноважений з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, Олег Котенко, тепер Офіс уповноваженого проводить розшук приблизно 7 тисяч людей. Йдеться про тих, чиї родичі чи знайомі звернулися до цього органу влади. У МВС називають значно більші цифри. Заступник міністра внутрішніх справ Леонід Тимченко повідомив, що на початок травня зниклими безвісти вважалися 23 760 українців.

Між тим, у Луцьку відбулася зустріч сімей, які розшукують своїх рідних, із представниками Міжнародного комітету Червоного Хреста. Як повідомила регіональна координаторка уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, Раїса Клименко, червонохрестівці приїхали на Волинь уперше. На закритій зустрічі вони пояснювали: працюють непублічно, тож, якщо підтверджують інформацію, що котрийсь із воїнів дійсно в полоні у росіян, повідомляють  це одразу особисто рідним. Батьки, дружини й діти зниклих військових запитували представників Червоного Хреста, чи мають вони доступ у різні сізо й підвали на територіях так званих лнр-днр та Криму? Експерти зауважили, що ніколи не розголошують інформацію, куди саме їх пустила протилежна воююча сторона, аби не перекреслити майбутню можливість працювати. У Червоному Хресті також запевнили, що роблять усе можливе, аби якомога більше військових і цивільних з України повернулися додому. 

Читайте також:  У колекції вишиванок волинської майстрині є сорочки, яким понад 120 років.