Скоро переплюне Кожедуба: в українського льотчика – 300 бойових вильотів

Ось як підполковник Лазаренко описав свій ювілейний виліт кореспондентці АрміяInform Анастасії Олехнович: «Ранок. Тільки 40 хвилин тому повернувся з бойового завдання… Це був мій трьохсотий бойовий виліт. Якщо хтось думає, що цим можна пишатися, то ви помиляєтесь. Емоції зовсім інші… Кожного разу відчуваєш страх, кожного разу перед зльотом ти думаєш, чи провернешся, чи, можливо, це останній політ…».

Ростислав Лазаренко одним із перших був нагороджений Хрестом бойових заслуг, є лицарем ордена Богдана Хмельницького трьох ступенів, кавалером ордена «За мужність» ІІІ ступеня. «Із самого початку широкомасштабного вторгнення у нас немає однакових польотів, – розповідає він.  – Деякі вильоти просто не хочеться згадувати, але вони все одно приходять уві сні з хлопцями, яких втратив у бою. Ніколи не забуду, як Даня Марушко встиг прокричати: «Я відвернув», – а вже за мить я побачив у дзеркало влучання ракети, ми летіли парою… І це лише один із трьохсот бойових вильотів… Чи коли по мені відкривали вогонь із буквально всього, коли нищив колони і тільки після повернення розумів: мій Су-25 побитий настільки, що ремонту не підлягає… Очевидно, нормальна людина тікала б від усього цього, але не ти. Ти маєш бути тут, маєш вести за собою в бій, бо там, на передку, на тебе чекають наші воїни, які тримають лінію оборони до останнього подиху, і вони теж хочуть жити, вони також втомилися від цієї війни, але вони стоять, і ми мусимо, бо за нашими спинами – наші сім’ї, вся Україна і український народ».

Ти маєш бути тут, маєш вести за собою в бій, бо там, на передку, на тебе чекають наші воїни, які тримають лінію оборони до останнього подиху.

Підполковник розповів, що вони з колегами неодноразово обговорювали в колективі: «Для чого ми працюємо?». І відповідь для всіх очевидна: «Для того, щоб живими залишитись? Звісно, це бажання є в кожного, але ні! Аби врятувати якомога більше воїнів, допомогти їм, аби ця наволоч (інакше їх не назвеш) не розповзалася нашою землею. Якщо ми знищимо хоч одного окупанта, то він уже не зможе вбивати наших хлопців та дівчат. А якщо ми знищуємо десятками, а інколи й сотнями за один виліт, то скількох ми своїх рятуємо? А на передовій нашим набагато важче… Ми прилетіли, відпрацювали і повернулись у відносну безпеку, а вони – під безкінечними обстрілами. Тому знову зібрався, взяв ЗШ – і швидко в літак, бо там на тебе вже зачекалися…».\

Василь КІТ.

Читайте також: «Зірка «Зоряних воєн»  розігрує вишиванку, щоб відбудувати українську школу».