Волинські вдови і матері загиблих воїнів: «Ми просили Бога, аби нас не ставало більше...» (Фото)

До Національного історико-меморіального заповідника «Поле Берестецької битви» рідні захисників з Мар’янівської територіальної громади, котрі загинули на війні з російськими окупантами, і тих військовослужбовців, які надто рано відійшли у Вічність через душевні й фізичні рани, вирушили на світанні. Не знали, про що розмовлятимуть у неблизькій дорозі, чи стримають сльози, дивлячись одні на одних і згадуючи свого сина, чоловіка, брата, тата чи дідуся…

Було знаково, що поїздку до святинь у Пляшевій її організатори приурочили Дню матері й вірі, що велелюдну материнську молитву за живих та померлих Бог і їхні найдорожчі почують на Святих Небесах

Коли одна на всіх печаль, одна біда...

Товариством, яке війна прирекла довіку жити болем, збиралися вже вдруге. Цьогоріч у січні в центрі Мар’янівки було освячено стелу «Вічна пам’ять захисникам українського народу», а потому матерів, дружин тих, хто вже в Небесному легіоні, запросили в зал Будинку культури. Голова Мар’янівської селищної ради Олег Басалик вручив їм подяки селищної ради та квитанції на річну передплату газети «Волинь», а головний редактор «Волині» Олександр Згоранець – подарунки від редакції: наші видання, а також нагрудні значки з портретами загиблих синів, чоловіків. Тоді гуртом вирішили, що зустрічатимуться бодай кілька разів на рік, бо мають одну на всіх важку журу.

Хотілося плакати. А потому якось стало легше на душі. З’явилося відчуття, що пам’ятають не лише наших загиблих і померлих воїнів, а й їхні сім’ї та родини.

– Ми розмовляли, згадували, як проводжали своїх рідних захистити Україну від клятих ворогів і мріяли про їх повернення з Перемогою. Не судилося. Ця перша зустріч згорьованих людей була для мене дуже важкою. Здавалося, горе знову розтривожилося, піднялося з глибини серця. Хотілося плакати. А потому якось стало легше на душі. З’явилося відчуття, що пам’ятають не лише наших загиблих і померлих воїнів, а й їхні сім’ї та родини. І це дуже важливо для нас, – пригадує молода вдова Олеся Бартошук. До війни вони разом із чоловіком Олегом були на Козацьких могилах. Із собою брали й ще зовсім маленьких донечок. Тепер Аліні 14 років, Софії – 11. Виростають без батька.

– Дівчатка дуже зраділи можливості поїхати на цю екскурсію. Нам усе дуже сподобалося, – поділилася враженнями пані Олеся.

«Навіть з-за океану сприяли нашій поїздці»

Пропозиція помолитися на місці козацької слави за всіх, хто боронив і боронить Україну на фронтах нинішньої війни, належить Євгенії Харків, дружині волинського воїна Урагана – Михайла Харківа (на жаль, уже залишив нас назавжди), авторці фільму «Я вірю, що закінчиться війна», знятого журналістами газети «Волинь», жительці села Скригове.

– Часто спілкуюся із вдовами й матерями. Зателефонувала їм і розповіла про свій задум. Його підтримали й допомогли вирішити організаційні питання голова Мар’янівської селищної ради Олег Басалик, секретар ради Ольга Васюренко, директорка комунального закладу Центру надання комунальних послуг Оксана Величко. Щоб екскурсанти не переймалися, як дістатися зі своїх далеких та близьких сіл на місце збору у Мар’янівці, свої послуги запропонували сільські старости Іван Гиль і Сергій Киричук. Меценатом поїздки зголосився бути виходець зі Скригового Віктор Вовняр. Наш земляк уже багато років живе в Америці, а цими днями приїхав на свою малу батьківшину, – каже вдячно від усіх 26 учасників поїздки Євгенія Іванівна.

Багато хто з них їхав у Пляшеву вперше, хоч живуть по сусідству.

Монах Сафроній не приховував, що вперше бачить таку скорботну прощу жителів громади

Дорогою не втихали спогади про найдорожчих. До слова, ніхто й не знав, що Василь Збудовський (загинув 22 березня 2023 року в районі населеного пункту Вільшана Куп’янського району на Харківщині) був героєм не лише фільму Євгенії Харків, а свого часу скакав на коні під час зйомок кінострічки «Тарас Бульба».

У славетну Пляшеву приїхали з квітами. Корзину із жовто-блакитним букетом поставили біля вівтаря в церкві Святого Георгія Переможця, червоні троянди – біля пам’ятника козакам. Заупокійну службу звершив отець Сафроній. Монах не приховував здивування: таку скорботну прощу жителів громади бачив уперше.

– Ми просили Бога, аби нас не ставало більше. Нам усім дуже важко... Коли не було війни й наші чоловіки, сини були вдома, здавалося, що так буде завжди… – ділиться смутком вдова Наталія Пастухова.

День минав швидко. Після молитви й екскурсії зробили багато світлин. За упокій воїнів помолилися й на поминальному обіді. Олег Басалик і Ольга Васюренко, які цей день провели із сім’ями захисників, вручили жінкам символічні подарунки з нагоди Дня матері. А вони усміхнулися життю, бо треба жити далі. Ці усмішки, пам’ять і молитва, напевне, дуже потрібні Небесному легіону навіть у Господньому Раю.