![Колись у Надрічне на Волині хліб доставляли вертольотом або машиною-амфібією, і тепер сюди можна добратися тільки човном (Фото, відео)](https://volyn.com.ua/content/thumbs/750x500/k/4r/eimliu-m4kqvwpwvj4xk5vvqrnu6g2hdbv5z4rk.jpg)
Кладки, що сполучають береги річки, затоплені – лише поручні видніються.
Колись у Надрічне на Волині хліб доставляли вертольотом або машиною-амфібією, і тепер сюди можна добратися тільки човном (Фото, відео)
Навіть покійників, коли розливався Стохід, на кладовище у сусіднє Боровне переправляли по воді
Уже шостий рік іде, як овдовіла Марія Пилипівна. Пригадую її ж слова з приводу того, що живуть на хуторі, поки у парі, а як хтось один залишиться, то, певно, до котрогось із дітей доведеться перебиратися. Жінка говорить:
– Думала, що не буду тут і дня, як не стане мого чоловіка. Діти кличуть – і зараз забрали б, аби тільки заїкнулася. Як чоловік помер, то дочка тиждень сиділа зі мною. А потім Пріська прийшла (найстарша з надрічненців Єфросинія Пивоварчук. – Авт.) і каже: «Я до тебе буду ходити». І близько місяця вона ночувала в мене. Так і втримала тут. А сама я зразу не була б у порожній хаті. Як складеться далі – не буду загадувати. Життя покаже…
А тій Прісці, чи Єфросинії, – 96-й рік пішов. І вже до зустрічі з нею я знала, що того дня вона з Марією Коваль ходили в Набруску, що на Маневиччині. Хоч і далекувата дорога – по трасі більш як два кілометри в одну сторону, але тепер ці надрічненці, що вже в поважних літах, саме її вибирають, коли треба щось купити. Навіть і влітку, коли Стохід у берегах, непросто їм по хитких кладках перейти русло.
Баба Єфросинія в останні роки не сама була – син Михайло, який жив багато літ на Запоріжжі, переїхав до неї.
– Добре мені було з ним,– каже.– Він і розпалить у грубці, і їсти щось зварить. Та от помер в цьому році. На початку січня його не стало. Через річку не мали як перевезти – треба було хіба вкругову добиратися, то похоронили у Набрусці.
![Кладки, що сполучають береги річки, затоплені – лише поручні видніються.](https://volyn.com.ua/content/thumbs/800x/k/4r/2s7gl3-0x0-750x500-m4kqvwpwvj4xk5vvqrnu6g2hdbv5z4rk.jpg)
Ще один син Єфросинії Пивоварчук живе в Обзирі. Він був офомлений її доглядальником. А як сам захворів, бідкалася бабуся, й групу йому дали, то вже за ним потрібний догляд. Залишилася вона без соціального працівника.
Дякує Богу, що ще дає собі раду.
![Декілька років тому у маленькому селі гуртом збудували капличку, де тепер звучить Слово Боже.](https://volyn.com.ua/content/thumbs/800x/n/3y/zkkhhc-0x0-750x500-gzgqequqjnj42wdgzfjf3h4mxsyn23yn.jpg)
«Як почалася війна, то ми першими сюди приїхали»
За останні роки Надрічне помолодшало. Переважно тут живе Роман Коваль, який вернувся з Ковеля до батьківського дому, коли став підприємцем. Це село, де вже й будиночок свій звели, полюбилося його дружині та синам.
Літують на малій батьківщині мешканці Вараша – подружжя Анатолія й Любові Кадир. Переїхав сюди Микола Заєць. Кожна ж пташка, як міркує чоловік, з вирію до свого гнізда прилітає. От і він, пропрацювавши багато літ монтажником-висотником на Рівненській та Хмельницькій АЕС, «прилетів» до рідної хати – не хоче залишати її напризволяще. А після того, як почалася повномасштабна війна росії проти України, у Надрічному стало ще людніше. Рятуючись від війни, з Кривого Рогу на батьківщину вернулася Любов Глушкова із чоловіком.
Навіть і влітку, коли Стохід у берегах, непросто їм по хитких кладках перейти русло.
– Їздила в Кривий Ріг на весілля до двоюрідної сестри й там із майбутнім чоловіком познайомилася, – розповідає Любов Іванівна.– Сімнадцять років мала, як заміж вийшла й покинула своє село. Надрічного з його лісами, річкою ніколи не забувала, хоч за роботою, домашніми клопотами і рідко тут бувала. Вже коли на пенсію вийшла, то почала літувати тут. Як почалася війна й почастішали ракетні обстріли, то ми першими сюди приїхали, бо страшно було вдома залишатися. Якийсь час жили з нами і дочка з сім’єю, син, сестра моя, яка теж у Кривому Розі заміж вийшла. Всі з часом повернулися, як там спокійніше стало. А ми з чоловіком залишилися. Город почистили від бур’янів, потихеньку хазяйнуємо. От і зараз розсаду вирощую, грядки засаджую. Чекаю, що на літо онука привезуть. Як ми по телефону говоримо і я розпитую його, як там у нас, то він каже, що прильоти далеко, – у свої десять літ звикся уже з вибухами.
![Найстаріша жителька Надрічного Єфросинія Пивоварчук дякує Богу, що ще дає собі раду.](https://volyn.com.ua/content/thumbs/800x/y/tk/s2raqw-0x0-1200x1600-aiymshcs4hx5odbcpygz47dr6nok7tky.jpg)
На початку січня його не стало. Через річку не мали як перевезти – треба було хіба вкругову добиратися, то похоронили у Набрусці.
Другий рік живе тут і виходець із Надрічного Михайло Луц. Військовий за професією, якому за життя довелося поміняти не один гарнізон у різних точках Союзу, розповідає:
– 26 лютого росіяни почали бомбити Мелітополь, а 28-го вже були в місті. Почалися грабежі. Три місяці я ще залишався там. А як орки стали ходити по квартирах – шукали «азовців», просто військових, то зрозумів, що треба рятуватися. Я хоч і у відставці, але не хотів наражатися на якесь приниження, а то й катування. Їхав мій син (йому київські колеги знайшли роботу у Вінниці) і мене вивіз.
Другий рік хазяює на батьківському обійсті Михайло Луц, який, рятуючись від війни, приїхав сюди з Мелітополя. Фото Катерини ЗУБЧУК.
Михайло Луц – вдівець. Дружина померла десять років тому. В своєму селі, яке покинув вісімнадцятилітнім, бував раз на 8–10 років. І тепер сподівався, що не затримається тут надовго. Тим часом, каже, мабуть, ще й зимувати залишиться. Хоч і не покидає чоловіка думка про повернення в Мелітополь, але й у Надрічному облаштовує свій побут, щоб з усіма зручностями жити. Одне слово, хазяйновитість взяла верх: за рік, що минув, воду в хату провів, машинку пральну придбав, і курочок-несучок завів, щоб домашні яйця були. А ще довелося згадати, як то в повінь Стохід човном перепливати, коли треба в Боровне добратися, чи ягоди, гриби в лісі збирати.
Читайте також:
= «У село на Волині можна добратися тільки човном, а раніше хліб доставляли вертольотом (Фото, відео)»;
= «Волинські вдови і матері загиблих воїнів: «Ми просили Бога, аби нас не ставало більше...» (Фото)».
![Telegram Channel](https://volyn.com.ua/src/img/channel.jpg)