Артисти раділи, що змусили військових витирати сльози.
Володимирські актори показували захисникам... «Селфі зі склерозом»
У медоб’єднанні княжого міста, де лікують поранених бійців, влаштували театр
«Наші воїни не просто сміялися – вони реготали, підспівували, плескали, спостерігаючи за грою артистів. А ми були дуже втішені», – розповіла нашому виданню режисерка Народного аматорського театру-студії «Різнобарв’я» Лариса Половньова.
Виставу володимирські актори поставили за п’єсою українського драматурга Олександра Володарського. Про що «Селфі зі склерозом»? Про самотність, про відкладене життя, про спілкування поколінь. За сюжетом головна героїня Майя Михайлівна всю себе присвятила роботі, а на старість зрозуміла, що навіть не має з ким поділитися спогадами. І співрозмовником стає її власний Склероз (це теж роль актора). Як виявилося, життя з ним не таке вже нудне й одноманітне!
Cпектакль змушує усміхатися, поліпшує настрій. А ніщо так не лікує, як сміх.
Лариса Половньова, коментуючи сюжет, пояснює, чому саме цей спектакль показали військовим: «По-перше, він змушує усміхатися, поліпшує настрій. А ніщо так не лікує, як сміх. По-друге, основна думка твору така актуальна і для наших захисників, і для інших: попри все треба жити так, щоб потім не жалкувати. Але не тільки надією – радіти тому, що дає нам доля!».
Окрім того, каже режисерка, виставу про життя зі склерозом грають три актори з різних поколінь. І це теж символічно, бо висвітлює проблему порозуміння між молоддю і людьми старшого віку. Адже якби люди вчилися «бачити» у чужих стареньких рідних дідусів і бабусь, то ліпшим було б усе суспільство.
Народний аматорський театр-студія «Різнобарв’я» діє уже 7 років. У колективі є молодь, актори середнього і «третього» віку. Незважаючи на повномасштабне вторгнення, артисти працювали безперервно. Навіть відновили формат фронтового щоденника й регулярно показували невеликі концертні програми для військових 14-ї ОМБр імені князя Романа Великого. Лариса Половньова підсумовує: «Кожен на своєму місці робить, що може, для Перемоги».
Олена КАЛЕНЮК.ʼ
Читпйте також: «Колись у Надрічне хліб доставляли вертольотом або машиною-амфібією, і тепер сюди можна добратися тільки човном».
