Волинянин Роман Романюк перед труною земляка-Героя поклявся, що відомстить за нього ворогам

«Один за всіх і всі за одного»

У невеликому містечку життя кожного жителя – як на долоні, а в Берестечку усіх чотирьох братів Романюків люди змалку називають господарями. Так склалося, що росли без батьківської турботи. Мама Марія Степанівна часто їздила за кордон на заробітки. Тоді всім чотирьом онукам ладна була прихилити небо бабуся Людмила. Хлопці підростали й по-своєму дякували за це своїм найріднішим берегиням: щойно зміцніли дитячі рученята, бралися до роботи, бо треба було нарубати дров, накосити коням трави, ходити за плугом…

Після Романової загибелі може повернутися додому з фронту брат Назар, але він навідріз відмовився від цього права.

Найстарший, 28-річний Віталій, господарює. 25-літній Назар із дядьком Миколою Романюком боронять Україну в складі 100-ї окремої територіальної бригади. Наймолодшому Максимові недавно виповнилося 15, а Романові тепер завжди буде лише 19...

«Романа не треба було кликати до когось на допомогу, на козацькі забави та на спортивні змагання. Загалом ці хлопці рано ставали дорослими. Вони завжди були разом, стояли один за одним горою, всі четверо, як один, вирізнялися добротою і дружелюбністю. Зі школи й домашнього університету пішли за своїми долями, на відмінно засвоївши найголовнішу науку – бути хорошими людьми», – не стримувала сліз класна керівниця Романа, освітянка на заслуженому відпочинку Раїса Киричук.

…На похороні брати заливалися сльозами. Думки відмовлялися відпускати їхнього Ромчика навіть у Небесний Рай, де немає війни й страждань.

«…Чогось мій Ромашка не виходить на зв’язок»

Романове рішення йти воювати було непохитним. Прийняв його останнього дня минулого, 2022, року. Тоді в сусідньому селі Старики проводжали у Вічність загиблого на Донеччині Романового ровесника й тезку 19-річного Романа Журавля. Під скорботне голосіння родини над домовиною він дав клятву собі й друзям, що помститься за земляка, й у січні підписав контракт про проходження військової служби.

Важко уявити недосвідчених, надто молодих роками й почуттями воїнів віч-на-віч із ворогом у смертельних боях. Романові випало стати одним із них. Хоробрості додавали поради побратимів і близькість рідних людей. За 30 кілометрів від позицій, які обороняв Роман, з ворогом воювали брат Назар і дядько Микола, який по-батьківськи опікувався змалку дітьми сестри. Бачитися не доводилося, але вони зідзвонювались настільки часто, як це було можливо між майже нестихаючими ворожими обстрілами.

– Звісно, реалії війни «на нулі» для Романа побачилися набагато страшнішими, ніж в уяві, але він прийняв їх, як справжній чоловік, – був небагатослівним у важкому горі Микола Романюк. Його першим ранила чорна звістка про загибель племінника. Мусив жити з нею мовчки аж із 19 квітня, відколи востаннє чув Романів голос.

«Чогось мій Ромашка не виходить на зв’язок», – бідкалася людям бабуся Людмила. Аж з лиця, бідна, спала, наче серцем чула біду...

Татуся не пам’ятатиме донечка Евеліна

Берестечко прощалося зі своїм Романом на площі біля Свято-Троїцького собору.

– Довіку не забуду цього Ангела Світла у військовій формі, з руками воїна, господаря. Знав його ще підлітком, який приходив у храм із бабусею Людмилою. Роман мужнів на очах у викладачів Берестечківського ПТУ-27, в якому здобував професію, і всього міста. Я завжди приємно дивувався, як брати дорожили один одним. Після Романової загибелі може повернутися додому з фронту Назар, але він навідріз відмовився від цього права, – каже неймовірно тепло й шанобливо про Романюків настоятель собору отець Миколай Качмар.

Заупокійну службу звершив собор священників Берестечківського благочиння Православної церкви України на чолі з в. о. декана цього благочиння отцем Павлом Кліцуком. Слова співчуття, сповнені болю за молодим життям, висловив від імені громади голова Берестечківської міської ради Ігор Грудзевич.

Скільки ще такого молодого цвіту, як Роман Романюк, спопелить війна, ніхто не знає. На похороні люди переповідали, що йому з побратимами не вдалося вийти з оточення між Часовим Яром і Бахмутом. Упав смертю хоробрих на полі бою...

Останнім земним промінцем цієї страшної миті, напевно, Романові Володимировичу заясніла усмішка донечки. Дівчинка народилася минулоріч 28 листопада, саме у день Романових іменин. Наче знала Евеліночка, що її татусеві якнайшвидше потрібний такий найгарніший у світі подарунок. Тепер любов рідного сяятиме їй сонцем із Небес, а завдяки таким чоловікам, як він, у нас буде Україна. 

 

 

 

  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Читайте також: «Схилімо голови в скорботі: загинув командир з Рівненщини, якого недавно нагородив Зеленський».