Мати пішла на війну, щоб помститися за 19-річного сина-Героя

Початок повномасштабного вторгнення застав жінку за кордоном. «Ми були з чоловіком у Чехії. 24 лютого зателефонував старший син: «Війна». Наш Ярик тоді проходив строкову службу. Дуже хвилювалися за нього, але він писав мені: «Мамо, все добре», – або кидав плюсик», – розповідає Тетяна Павлюк.

Син усіляко намагався відмовити батьків від повернення в Україну. «І я, й чоловік хотіли їхати додому, але Ярик сказав: «Не треба, я не витримаю, якщо ви загинете... Доки я тобі не скажу, ти не можеш приїхати», – згадує жінка.

 П’ятого травня минулого року вона все ж повернулася додому. Ярославу, аби заспокоїти його, пояснила, що везе йому автівку і її необхідно розмитнити. Хлопець зрадів.

«Ми не витримали вже з чоловіком і повернулися 5 травня з-за кордону. Гнали синові машину. Я хотіла взяти його цим, що везу для нього авто і мушу приїхати. Купили йому «Ауді». Скинули фото, він каже: «Ляля. Прийду, буду ганяти», – пригадує пані Тетяна.

Але не довелося: вже 11 травня солдат Ярослав з позивним Архангел поповнив лави Небесного легіону...

«11 травня він мені написав о 10:26: «Мамо, я тебе пізніше наберу, я буду міняти зчеплення». Але то неправда, він нічого не міняв, і об 11:45 я набираю, а він поза зоною. Проте там був добрий зв’язок, завжди сигнал ішов. У нього на руці об 11:47 зупинився годинник. То був розстріл у Харкові, у Дергачівському районі, село Питомник. Ярика розстріляли з десяти метрів із великокаліберної зброї», – розповідає мати воїна.

Ярика розстріляли з десяти метрів із великокаліберної зброї.

Одразу після загибелі сина Тетяна Павлюк мобілізувалась до танкової бригади, щоб була можливість помститися російським військовим. 

«Скоро буде рік. Після смерті Ярика через місяць я була вже в частині, навіть раніше, 6 червня. Чоловік знав, що мене ніхто не зупинить, і сини мене не відмовляли, – каже пані Тетяна і продовжує: – У мене є старший син, який також військовий, і в найгарячіших точках буває. І середній син (він на групі інвалідності) теж рвався піти помститися. Ярик дуже жалів Вадима, неодноразово з ним у лікарні лежав», – розповідає жінка.

У рідному селі на знак пам’яті про полеглого сина Тетяна ініціювала перейменування вулиці на його честь.

«Буде вулиця Ярослава Білоуса. Ходила в селищну раду. Мені сказали, що на сесії приймуть рішення. Він же ходив тими вулицями, він там жив», – пояснює мати загиблого.

Тетяна ділиться, що зробить насамперед після Перемоги: «Якщо вже не буде окупантів у нас, я одразу ж вирушаю туди, де дитина загинула, де його останній подих був. Хочу розпитати у людей, подивитися, поставити там хоч якусь пам’ятку. Я дуже хочу, щоб Перемога якнайшвидше настала. Дуже хочу». 

Джерело: suspilne.media.

Валерія КОВАЛЬЧУК.

Читайте також: «Знайомтесь: боєць Камінь-Каширського батальйону «Мазда», який тримає фронт на сході».