Ірпінець 100 кілометрів вів худобу під обстрілами

Торік у березні з Ірпеня, де точилися інтенсивні бої, вийшов місцевий мешканець Андрій разом із коровою та телям і пішки йшов до рідні на Житомирщину понад 100 кілометрів.

У селі Дівочки вже рік як є бичок. Йому скоро буде два роки, він народився на Трійцю, тому й звати його Тройка. Він із кільцем у носі, щоб був хоч трішки контрольований. У ньому відразу й не впізнати того бичечка, що пішки вийшов з Ірпеня.

На початку березня торік російські окупанти намагалися взяти Київ, у містечку біля столиці точилися жорстокі бої. Коли з Ірпеня почалась евакуація, один із мешканців відмовився їхати, бо в автобусі не було місця його бичку та корові. На всі вмовляння залишити тварин, чоловік не погодився. Андрій разом із телям Тройкою та коровою Мартою з-під обстрілів вирішив пішки виходити самотужки. Так вони дивом вийшли з Ірпеня і попрямували до рідні на Житомирщину. Пройшли понад 100 кілометрів, дорогою люди давали їсти й пити, а на останньому відтинку шляху навіть трішки підвезли. «Без паніки. Худобу теж треба було евакуювати, я ж не міг її кинути...» – так господар згадує торішні події.

Ірпінський бугай уже зажив у селі на Житомирщині хорошої слави: з двох десятків тутешніх корів половина вже побувала у нього в гостях.

Відтоді теля підросло, і з’ясувалося, що воно – єдиний бугай на все село. Ірпінський бугай уже зажив у селі на Житомирщині хорошої слави: з двох десятків тутешніх корів половина вже побувала у нього в гостях. Результат Тройка показує хороший – уже є первісток Джонік. Раніше у селі, розповідають господарі, до корів кликали ветеринара, а з появою бугая почали відходити від штучного запліднення. «Ветеринара викликати, щоб штучно запліднив, – треба 300 гривень платити, якщо не спарувалася – знову 300 гривень», – розповідають власниці корівок.

Пан Андрій натішитися не може, який бичечок народився від його бичка. «Симетричний, все чітко. Хочу, щоб вони залишили його на розплід. Я тільки за конкурентів. Якщо я поїду зі своїм бичком, у селі має бути бугай», – розповідає Андрій.

Думку, що повернеться назад до Ірпеня, пан Андрій не відкидає. Але, якщо торік він звідти вийшов з двома тваринами, то тепер у нього мініферма. За кошти, що йому виплатили як внутрішньо переміщеній особі, він купив телицю, підскладав ще грошенят і придбав ще одну. Тож якщо і повертатиметься до Ірпеня, то лише із худобою.

Читайте також: «В гостях у волинського фермера: дід Андрій порадів би ранчо, яке на родинному хуторі звів його внук»