Олена Звєрєва: «Я сама закипаю, коли чую, як виявляють неповагу до бійця! Люди віддають за тебе своє життя й здоров’я!».
Волинська психотерапевтка-волонтерка Олена ЗВЄРЄВА: «Чоловік телефонує з війни? Скажіть, що кохаєте й чекаєте його!»
Тема спілкування з військовими, які приїздять додому у відпустку або повертаються із війни з певними травмами і вчаться з тим досвідом жити по-новому, є гострою з 2014 року. Однак тепер стала масовою.
Як поводитися, коли на вулиці бачимо, що воїн потребує допомоги? Як розмовляти з рідним? З такими питаннями звернулися до психотерапевтки і волонтерки Олени Звєрєвої, яка надає допомогу бійцям ось уже 9-й рік
Повага до військового – суспільна норма
«Він хороший чоловік, уважний... Але відколи повернувся з війни, став іншим. Іноді я не впізнаю його, і тоді нам важко разом» – це слова дружини одного з військових, якому довелося воювати ще тоді, коли захист від російської агресії називався антитерористичною операцією.
Керівниця обласного Центру допомоги ветеранам і військовим Олена Звєрєва опікується різними випадками. Розповідає: як тільки з якогось населеного пункту Волині їм телефонують з проханням про допомогу – вони одразу вирушають у дорогу незалежно від пори доби. Психотерапевтка підкреслює, що надзвичайно поважає кожного воїна, вважає за честь допомагати бійцям і закликає інших робити так само. Олена Звєрєва каже: «Військові, з якими працюю, – це найліпший колектив у світі! У них справжні правдиві цінності. Жоден із бійців, яких питала, чого вони хочуть після Перемоги, не сказав, наприклад, про червону автівочку якусь, але сказав, що хоче жити в незалежній державі, в мирі, хоче сім’ю, діток. Відтак психотерапевтка пояснює, як сім’я має будувати спілкування з чоловіком, який побував на війні: «Однозначно його не потрібно шкодувати, бо це його принижує. Ніколи не дорікайте, що він змінився: це не його воля чи бажання стати іншим – війна змінює, і то дуже кардинально. Людина не стає гіршою – просто іншою, можливо різкішою, але правдивішою. Потрібно набратися мудрості й відчувати, розуміти, коли тобі щось розповідає чи то чоловік, чи брат, коханий, яку інформацію він тобі прагне донести. І в жодному разі не треба засуджувати. Розумієте, хлопці повертаються з великим почуттям провини. Усе через те, що вони лишилися живі, а побратими загинули. Про це вголос зазвичай не кажуть. Тому я в роботі постійно звертаюся до ідеї: якщо ти повернувся живим, то маєш працювати і за себе, і за друга: щоб відбудувати країну, аби хлопці з Небесного війська раділи, що полягли недарма. Одним словом, сім’я має поводитися з великою повагою до героїзму свого військового: «Ми тебе поважаємо і цінуємо, навіть якщо ти зараз не святий».
«Ми стали загартованішими»
Є люди, які запитують, як рятуватися від важких емоцій. Олена Звєрєва радить бути серед однодумців: «Це теж допомога рівний – рівному. У нас має бути громадянське суспільство. На нас дивляться, нами надихаються в
Європі. Нас має тримати думка про нашу велич. І ми справді особливі тим, що вміємо бути небайдужими до чужого горя, вміємо гуртуватися здавна. Ми вже стали іншими, міцнішими, загартованішими!».
Але при тому всьому серед нас є такі, що дозволяють кидати військовому фразу «Я тебе туди не посилала». І, певна річ, це викликає в нього агресію. Олена Звєрєва порушує й проблему зі спиртним, яке начебто розслабляє, але насправді тільки посилює ті емоції, які зараз переважають у людини.
Серед нас є такі, що дозволяють кидати військовому фразу «Я тебе туди не посилала». І, певна річ, це викликає в нього агресію.
Якщо це біль, горювання – тоді її, як кажуть, і накриває. «І тоді хлопців просто розриває, – каже психотерапевтка. – Всі наші виклики ідуть після таких
приїздів додому: десь посидів з друзями – і накрило. І вони не розуміють, як з цього виборсатися самому. Тому я залишаю свій номер телефону у вільному доступі». Вона пояснює, що робити, якщо бачимо на вулиці військового в напівагресивному стані: «Підійдіть і запитайте: «Друже, як тобі допомогти? Скажи, будь ласка, хочемо бути корисними». Маєте час, можете набрати мене – ми під’їдемо: 050 700 72 00 Тут у мене в центрі при потребі людина може перебувати цілодобово».
За словами психотерапевтки, яка має ще й медичну освіту, загалом такої підтримки один одному, як самі бійці, не може дати ніхто. Олена Звєрєва називає це допомогою «рівним – рівному»: «Я цей процес, скажімо, організовую, керую, оскільки знаю, як його спрямувати в позитивне русло. Як практик нейролінгвістичного програмування розумію, як переформатувати навіть найстрашніший досвід! Зрештою хлопці таки відкривають для себе майбутнє. Знаєте, прийти з війни, вижити – й померти від алко-, наркозалежності – це ганебно. Оці посили – «Твої побратими з неба на тебе дивляться. Проживай життя гідно. Ти лицар» – для хлопців дуже важливі».
Психотерапевтка дає пораду й дружинам, які чекають своїх вояків із війни: «Вірте, чекайте, моліться». І не треба навіть допускати оцих найгіркіших думок: «Що я робитиму, якщо…». Не допускати! Думати, як я його зустріну, що я йому скажу. При будь-якій можливості говоріть про свої почуття. Дружини мають бути надійним тилом. Коли чоловік втомлений, без настрою телефонує, каже тільки два слова, що все нормально, – встигніть йому сказати, що він дорогий вам, що ви його чекаєте, кохаєте. Він знатиме, задля кого він має старатися залишитися живим... Спостерігаю, що багато з нас перестали сваритися, тому що можна не встигнути помиритися».
P.S. За інформацією заступниці голови Верховної Ради Олени Кондратюк, українське суспільство має готуватися до того, щоб опікуватися близько 3 мільйонами ветеранів.
* Вихід цього матеріалу став можливим завдяки фінансовій підтримці Програми з допомоги та розвитку українських медіа (Ukrainian Media Aid and Development Program), частково профінансованій Міністерством закордонних справ Швеції (Swedish Ministry for Foreign Affairs).
Олена КАЛЕНЮК.
Читайте також на volyn.com.ua:
= «На Волині - скандал з протермінованими снеками на дитячому святі»;
= «Тому й російські попи досі в Лаврі: болюча колонка народного депутата»;
= «Молодий волинянин у гаражі скоїв самогубство».
