Собор Благовіщення Пресвятої Богородиці в Ковелі.
У Ковелі парафія відбудувала 500-річну церкву
Особливістю храму є численні вишивки, адже священник сам любить вишивати
Настоятелем собору Благовіщення Пресвятої Богородиці в Ковелі є протоієрей Василь Мичко.
Про те, чому цей храм здавна й дотепер називається українським, розповів «12 канал».
Священник пояснив: незважаючи на окупацію поляків, німців, совєтів, парафіяни не зрікалися своєї ідентичності. Так тривало понад пів тисячі літ. Адже перша згадка про святиню датована 1505 роком.
Ця сакральна споруда колись була пам’яткою архітектури. Храм кілька разів закривали під час воєн. У 1961 році в його стінах планували облаштувати краєзнавчий музей, а потім – музей Леніна. Дісталася ж будова спортивному товариству «Спартак». Тоді й знищили унікальні архітектурні особливості, а в церкві влаштували спортзал.
Після здобуття Україною незалежності будівлю відремонтували та повернули вірянам, розповів священнослужитель. Вони добудували верх храму та зробили ремонт усередині. Завершити розпис церкви завадила повномасштабна війна Росії проти України.
Неповторності Благовіщенському соборові додає вишивка: вона тут повсюди. Започаткував це сам отець Василь, який змолоду вишиває ікони, рушники, вбрання. Однак тепер священник вишиває значно рідше: зір упав, та й у час війни головне – підтримка захисників. Церковна громада допомагає українському війську з перших днів вторгнення.
Якщо я українець, я християнин, який живе у цій країні, то державі не може бути байдуже, що робить церква, і церкві не може бути байдуже, як твориться держава.
«Останній автомобіль поїхав тиждень тому. Збираємо кошти на 100-ту бригаду. Прихожани плетуть сітки, збирають гуманітарну допомогу, купують усе необхідне та відправляють і цивільним, і військовим на схід країни. Саме там боронять нашу землю ковельчани. А майже з кожної сім’ї прихожан хтось є на війні», – пояснив отець Віктор.
Він вважає: «Якщо я українець, я християнин, який живе у цій країні, то державі не може бути байдуже, що робить церква, і церкві не може бути байдуже, як твориться держава. Ті, хто досі не усвідомив, що триває війна, або ж закривають на це очі, м’яко кажучи, дивують».
Священнослужитель упевнений: щоб війна закінчилася якомога швидше, українцям треба об’єднатися, як у перші дні вторгнення, та допомагати Збройним силам – фінансами, доброю справою, молитвою.
