Військовослужбовець 5-ї штурмової бригади Петро Лавров планує повернутися на передову: «Хочу, аби моя майбутня дитина жила у вільній країні».
Петра оголосили «200-м» і вже готували пакет, а він… прокинувся!
Боєць Петро Лавров одружився в лікарні Івано-Франківська і чекає з дружиною на дитинку. А також рахує дні, коли зможе повернутися на фронт. Це дивовижно, бо ще зовсім недавно парамедики прийняли його за загиблого. У боях за Донеччину в складі 5-ї штурмової бригади воїн отримав серйозне поранення і мало не стік кров’ю
Під Нью-Йорком їхній підрозділ вибив «вагнерівців» із позицій та зайняв оборону, але ворог продовжував поливати їх вогнем, саме тоді осколки влучили у Петра і перебили ногу. Чоловік ще пам’ятає, як парамедики клали його до евакуаційної машини... А згодом у лікарні дізнався, що дорогою... «помер». «Коли доїхали на «швидку», то сказали: «Давайте пакети. 200-й»… Не знаю, яким дивом, але в мене розплющились очі, я почав кричати, що мені боляче», – пригадує чоловік.
Війна для Петра Лаврова розпочалася 2015-го, коли його старшого брата важко поранили під Мар’їнкою. Тоді він почав учитися стріляти, а коли прийшла велика війна, одразу пішов на фронт водієм штурмової групи. «Водій – це не тільки той, хто сидить і крутить баранку, водій – це та людина, яка як возить людей на позиції, так і працює разом із цими людьми, тобто ти залишаєш машину і йдеш з ними в бій», – розповідає Петро.
Медики повернули чоловіка практично з того світу і почали боротьбу за його ногу. Ворожий осколок серйозно пошкодив стегнову кістку, перебив артерію та вену. «Велика крововтрата, пошкодження артерії – це вже важка травма. Кілька годин – і можна лишитися без кінцівки», – пояснюють медики.
Коли доїхали на «швидку», то сказали: «Давайте пакети. 200-й»… Не знаю, яким дивом, але в мене розплющились очі, я почав кричати, що мені боляче.
Петро не встиг виписатися з лікарні, як знову повернувся туди, адже внаслідок травми розвинувся тромбоз. Перенести це, кажуть лікарі, чоловікові допомогла кохана. «Багато що залежить від психологічного стану. Дружина не відходить від нього, постійно з ним», – кажуть медики. «Я думаю, всі мене зрозуміють. Коли кохана людина поруч, є підтримка, ти готовий звернути гори. У мене це є», – розповів Петро журналістам ТСН.
Це було кохання з першого погляду, твердять обоє. Познайомилися у магазині прифронтового
Торецька, де Надія працювала продавчинею. «Трошечки старенький, він був з великою бородою, брудний, з окопу тільки. Але такий ввічливий, мене це зачепило. Ну, прямо така бусічка», – сміється дружина Надія.
Освідчилася саме вона. «Вона така: «Дай руку». Я даю руку, вона бере каблучку і дивиться на мене. Я подивився: «Так, звичайно», – ділиться спогадами Петро.
Їхні почуття перевірило поранення Петра. В лікарні Івано-Франківська вони одружилися і вже чекають на дівчинку. Після Перемоги готуються влаштувати справжнє весілля у білій сукні. Аби наблизити цей день, Петро і хоче якнайшвидше повернутися на фронт. «Я сподіваюся, що війна закінчиться до того моменту, як у нього все загоїться. Тому що я не хочу туди його більше відпускати, то важко», – вже у сльозах каже Надія.
Петро налаштований рішуче, бо, як стверджує, має серйозну мотивацію. «Щоб моя майбутня дитина жила у вільній країні», – додає він.
Василь КІТ.
Читайте також: ««На гражданці відчув себе дискомфортно», - відомий танцюрист захищає Україну».
