«Головна умова для мене – пам’ятати, що я – адвокат, захисник своєї дитини при будь-яких обставинах».
Коли з мамою можна й посміятися, й поплакати. Колонка мами 4 дітей
– А хочеш секрет розкажу? – моє дошкільнятко аж світиться радісними хитринками, і я спеціально для нього округлюю очі, щоб побачити на його личку ще більше задоволення
Дитячі секрети з погляду дорослого – це якісь дурнички. Та справжня суть не в них, а в тому, що дитина у такі моменти приходить не лише з історійкою, а й підсвідомо «робить» зарубку про зворотню реакцію дорогої й авторитетної для неї людини (мами, тата, бабусі, інших). Ще в шість років у неї є сотні секретиків, про які мама мусить знати. У 10 – їх буде значно менше, а в 16 – майже не буде, бо з дорослішанням більш авторитетними стають однолітки, друзі. А батьки ж хочуть бути в курсі справ дитини до її повноліття і далі! Скажу, що ми таки можемо конкурувати за право «бути жилеткою», але за певних правил.
Головна умова для мене – пам’ятати, що я – адвокат, захисник своєї дитини при будь-яких обставинах. (Хто ще візьметься бути захисною стіною для моєї кровиночки, яка ще так багато має дізнатися про життя?) Дотримуватися тієї умови насправді складно навіть тому, що коли я була дитиною, то в суспільстві побутувала інакша позиція: вихователь у садку, вчитель (будь-який дорослий) завжди правий. (Наче вони бездоганні люди!) І тепер почуте й засвоєне в малому віці (хай і не раціональне), буває, впливає на те, як оцінюю якусь подію... Хтось із мудрих зауважив, що виховання дітей – це постійна праця над собою. Золоті слова! Це, зокрема, і праця над тим, щоб не дозволити собі оцінювати свого сина, доньку. (Казати, що мені не дуже подобається, як оце в тебе вийшло, – це одне. А от засуджувати: «Який ти нездара!» – зовсім інше.) Я дуже ціную, коли старші діти діляться зі мною своїм, а найдужче – якщо приходить 14-літня донька. Це означає, що поки що мені вдається лавірувати між мамою-вимогливою і мамою-співчутливою. Певно, моє підлітченя розуміє, що батьки мусять бути занудами (мова про навчання, про побутові питання), бо так уже розподілені життєві ролі.
Знайома якось розповіла, що і в 5, і в 17 літ не могла довіритися батькам, бо вони своєю поведінкою навчили її чекати не підтримки, а осуду.
Маркером, який допомагає визначити правильність курсу, є власний і чийсь дитячий досвід. Знайома якось розповіла, що і в 5, і в 17 літ не могла довіритися батькам, бо вони своєю поведінкою навчили її чекати не підтримки, а осуду. Ще одна жінка в дописі на цю тему в соцмережі написала таке: «Я ніби взяла у своїх батьків життя в іпотеку». Вона розуміє, що повторювала у вихованні дітей усі їхні помилки.
Отож своїм я завжди висловлюю й показую готовність слухати емоційне про приємні чи «важкі» події; уже знаю, що іноді все починається з простенького запитання на кшталт «як в тебе минув день, мам?». І спочатку налаштовую себе не поспішати з реакціями, щоб оте стереотипне не вискочило й не звело цю важливу розмову й усі потенційні наступні нанівець.
Якщо маєте свої історії про і для дітей – діліться. Наші адреси: [email protected] або ж [email protected], а поштова: 43016, м. Луцьк, вул. Ковельська, 2, «Цікава газета на вихідні».
Оксана КОВАЛЕНКО, мама.
