Мілка дякує господині за своє спасіння смачним молоком.
В горохівських фермерів квочка замінила маму кошенятам (Відео)
Ольга Пилип’юк живе у Марковичах Луцького району. Ця неймовірно привітна жінка з тих берегинь хліборобського роду, з якою хочеться нескінченно розмовляти про життя в селі
Ця неймовірно привітна жінка з тих берегинь хліборобського роду, з якою хочеться нескінченно розмовляти про життя в селі/
Пилип’юки – перші фермери в селі і в районі
Господинею їй хотілося почуватися змалку: щоб були і грядки, і садок, і поле, а у дворі – всяка живність. На своїй журналістській дорозі я вже зустрічалася з Ольгою Іванівною. І цього разу про себе відзначаю, що крізь роки слово «робота» з її вуст не перестає звучати шанобливо, а розповіді про рідне село настільки зворушливі, ніби й не втомлюється вона, працюючи з рання до смеркання на чималому обійсті, а той забудований хазяйськими спорудами, заквітчаний клумбами й садком клаптик земельки – найрідніший, і його вона не проміняє навіть на найщасливіші країни світу.
Тут Ольга Іванівна і її чоловік Роман хазяйнують уже 30 літ. Батько Романа Вікторовича Віктор Федорович Пилип’юк (на жаль, помер шість років тому) свого часу став фермером, першим у селі й одним із перших у Горохівському районі. Його дітище тепер називається СФГ «Пилип’юк Р. В.», а син-фермер обробляє 44 гектари землі, 23 з яких орендує в односельців.
Господарський двір пані Ольга жартома і всерйоз називає своїми володіннями. Забачивши її, здалеку подають голоси три кози й шестеро козенят, різне птаство. Чоловік неабияк захоплюється полюванням і просто любить собак, тож один за одним у дворі з’явилися лайки Барс, Лис, Муза, Пірат, Дзин Лін, гончак Патрон, а віднедавна – поки що кумедний вівчарик Скіф.
«Чужих дітей навіть у тварин не буває»
Пилип’юки мешкають на окраїні села, тож до їхнього двору не від доброго життя прибилися три кішки й привели вісьмох кошенят. Пані Ольга не сміє позбутися такого чималого сімейства, а воно, відчуваючи її доброту, аж зазирає в очі й навіть змушує приємно дивуватися.
Усміхаючись, жінка ділиться милими домашніми історіями. Цієї весни одна з її кицюнь зі своїми новонародженими оселилася в сіні неподалік від квочки, яка терпеливо висиджувала курчаток. Доки мами не було, котенята (не знати як) перекочували під курку. Квочка ширше розгорнула крила, аби загріти малят сусідки. Мовляв, чужих дітей не буває, а вони, відчувши тепло і любов, стали до сміху кумедно шукати у пір’ї те місце, звідкіля у їхньої матусі тече молоко.
– Як у селі жити, треба все любити – тоді й земля буде родити, і худоба та птаство вестиметься, – переповідає повагом головну науку своїх сільських університетів героїня цієї публікації, яка за професією зоотехнік.
А нещодавно неподалік сільського ставка пані Ользі дорогу переповзла черепаха. Її Ольга Іванівна теж зробила героїнею свого відеосюжету. З нього очевидно, що рептилія, побачивши людей, розтривожилася. Виглянула з-під панцира аж на зеленій траві. Пан Володимир, двоюрідний брат чоловіка Ольги Іванівни, який зупинив свій автомобіль, аби не наїхати на екзотичну «пішохідку», відніс її ближче до води.
До речі, черепахи на Горохівщині людям стрічаються все частіше. Дехто каже, що водойми цього благодатного краю стають батьківщиною черепашиних сімейств.
«Усе було й буде в нашій Україні, тільки б настав мир»
– Як у селі жити, треба все любити – тоді й земля буде родити, і худоба та птаство вестиметься, – переповідає повагом головну науку своїх сільських університетів героїня цієї публікації, яка за професією зоотехнік.
Було, вона давала раду трьом коровам. П’ять літ тому через важку травму не могла тримати годувальниць, та минулоріч не встояла перед проханням учительки-пенсіонерки з Пірванча купити теличку. Інакше продавчиня була б змушена відправити худобину на бойню.
– Тепер моя Мілка, яка має дуже оригінальний окрас, дякує нам за своє спасіння смачним молоком. А до свиней чоловік мене не допускає. Каже, що то чоловіча робота – поратися з ними, – розповідає Ольга Іванівна про справи й моменти, з яких споконвіку складається сільське життя.
Пилип’юки мають для кого працювати, не втомлюватися й дорожити своїми долями. Щосуботи вони виглядають на дорозі з Горохова доньку Ольгу і внучок – 13-річну Вероніку й 10-річну Марієчку. Дівчаткам у селі цікаво, й допомога в господарстві бабусі й дідусеві завжди потрібна. А всією чудовою родиною вони чекають повернення з війни молодого господаря. Чоловік пані Ольги, тато Вероніки й Марії Володимир Миколайович Юхно пішов визволяти Україну, як і годиться справжньому чоловікові. Рідні моляться, щоб повернувся з Перемогою й миром, з якими все було і буде на рідній землі.
Читайте також на volyn.com.ua:
= «Яке з волинських шкільних лісництв виявилось найсильнішим».
