В Україні по-новому борються з епілепсією: пацієнти про недугу забувають назавжди

У п'ятирічного Давида напади з'явилися кілька місяців тому раптово.  «Просто почалося завмирання, ціпеніє тіло, веде вбік», – розповідає мама. Вони одразу ж поїхали до лікарні, де все повторилося знову. «Того ж дня у нас було ще два напади, один із них серйозний. Син уже не дихав», – пригадує зі сльозами жінка.

Давиду призначили протисудомні препарати, але напади не припинялися. Лікарі з рідного Херсона направили їх до столичного «Охматдиту», де після кількох обстежень медики одразу призначили операцію. Вона пройшла вдало і вже через місяць хлопчик каже, що голова більше не болить, а мама радіє, що синок ганяє на самокаті.

У світі епілепсію вже давно лікують завдяки операційним втручанням. В Україні ж вони були рідкістю, поки не з’явилося потрібне обладнання. «Якщо нейроонкологія, вроджені вади – це дійсно хірургія команди, то тут це хірургія як команди, так і технологій. Тут без технологій деякі оперативні втручання неможливі», – розповідає завідувач відділення дитячої нейрохірургії «Охматдиту» Павло Плавський.

У світі епілепсію вже давно лікують завдяки операційним втручанням. В Україні ж вони були рідкістю.

Ці операції роблять тим, кому ліки не допомагають. Таких пацієнтів називають фармакорезистентними, і їх, за даними Американського фонду епілепсії, третина. Відсоток тих, кому зрештою призначають операцію, ще менший. «На жаль, не всіх пацієнтів із фармакорезистентною епілепсією можна лікувати успішно хірургічним шляхом, адже якщо ми маємо декілька вогнищ або дуже розповсюджені вогнища – може не бути такого успіху», – зазначає лікарка-неврологиня Ірина Головатюк. Вогнище нападу – це місце, з якого йдуть імпульси. Знайти його – один із найскладніших етапів підготовки до операції. Пацієнтам проводять кілька досліджень, потім знімки накладають один на один, і лише після цього команда лікарів вирішує, чи можна провести хірургічне втручання так, щоб не порушити життєво важливі функції.

Кожному пацієнтові операцію призначають індивідуально. Всього існує до 10 видів таких втручань. Але результати вражають: у чотирьох із п’яти пацієнтів кількість нападів зводиться до нуля – і люди починають жити повноцінно. Як, наприклад, Даринка, яка тепер може ходити на прогулянки сама, хоча рік тому це було нереально. На дитячому майданчику дівчинка мала бути поруч із батьками, а не з друзями, у школі – не бігати з однокласниками. Не могла ходити на танці, про які так мріяла. «У нас бувало, якщо заходив напад, то один за одним більше 200 разів за добу. Могла бути перерва 2 хвилини, могла 15. І ти нічого не передбачиш», – розповідає мама.

Десятки обстежень, різні лікарі – і всі лише розводили руками. У відчаї родина звернулася до «Охматдиту», де нарешті отримала відповідь: потрібна термінова операція. «На другий день після операції ми вже вийшли на прогулянку», – пригадує мама Даринки.

Відтоді минув рік. «Жодного нападу, жодного! Порівняно з тим, що було, – це земля і небо», – переконує жінка. Єдиний дискомфорт, який залишився у житті дівчинки, – це пігулки, забути про які щонайменше ще кілька років не вдасться.

За матеріалами tsn.ua.

Читайте також: 13-річна дівчинка з Волині страждала від надмірного потовиділення рук та стоп. Її прооперували (Фото).