На згадку про першу екскурсію в штабі-музеї горохівського «Щита» зробили світлину.
Волинський волонтер Віталій Гладун: «Хіба можна рахувати те, що робиш для своєї Батьківщини від серця?» (Фото)
Горохівський волонтер Віталій Гладун – один із тих українців, для якого війна з росією триває з 2014 року. Тоді він і його однодумці чи не першими в Україні знаходили, купували й доставляли на Схід усе вкрай потрібне, щоб воювати й вижити під вогнем озброєного до зубів ворога. Буси з провізією від земляків, маскувальними сітками, обмундируванням, запчастинами та передачами з дому безперервно гнали для друзів, а в окопах знайомилися з бойовими побратимами з різних регіонів. – Ми всі розуміли: це початок війни, і якщо загарбників не прогнати, та нечисть повзтиме Україною далі, – каже Віталій Гладун
«Найстрашніше – видаляти з телефону імена загиблих»
Після повномасштабного вторгнення росіян більшість атовців колишнього Горохівського району повернулися на бойові позиції, а волонтери краю й тепер не ділять бійців «на нулі» на земляків і тих, з якими знайомляться.
– Найстрашніше – видаляти з телефонної книжки імена загиблих. І неважливо, звідкіля вони були. В пам’яті довіку залишаться усі, наче живі, – не приховує Віталій Гладун жалю за Героями, з якими недовго судилося бути друзями.
Очолюване ним волонтерське товариство з лютого 2022-го працює у складі Горохівської районної спілки учасників АТО «Щит». Майже вісім років тому ініціатор створення цієї організації, атовець Микола Бернадський об’єднав у її лавах учасників АТО/ООС краю. Сам знову пішов на війну, а керівництво спілкою довірив Віталієві Володимировичу.
– Сміливців бути фронтовими волонтерами вистачає, але ці люди пвинні бути навченими, досвідченими. Тим, які зараз поруч, довіряю стовідсотково й водночас усвідомлюю, що за життя кожного несу відповідальність, – розповідає лідер волонтерів горохівського «Щита». Серед них – і його дружина, керівник гуртків БДЮТ Тетяна Гладун. У вільний від навчання час батькам допомагають складати передачі й вантажити автівки їхні сини – шестикласник Тарас і студент-третьокурсник Львівського національного університету природокористування Богдан.
У «Щиті» волонтерів небагато. Бувало, що Віталій Гладун, Віталій Нагорняк, Андрій Лебезун, Валерій Ничипорук, Володимир Андрійчук, Роман Процюк двічі на тиждень долали тисячі кілометрів.
Зазвичай у дорогу вирушають із подвір’я Свято-Вознесенського храму, з молитвами та благословенням його настоятеля, старшого декана Горохівського благочиння ПЦУ отця Андрія Сидора.
«Зараз важливо любити Україну не тільки серцем»
Бійці на фронтах представників горохівського «Щита» чекають не лише з автомобілями (їх купили, відремонтували й вручили військовим уже близько сотні), квадрокоптерами, медикаментами, генераторами та іншим військовим реманентом. Більше року волонтери возять захисникам хліб духовний – газету «Волинь» з новинами, розповідями про Героїв і тих, хто їх чекає, підтримує, допомагає. Під обстрілами інтернету частіше нема, як є, а газета під руками, зі слів наших фронтових читачів, завжди нагадує затишну світлицю.
Левова частка гуманітарних вантажів, які з Горохова доставляють на вогневі позиції, прибуває з Латвії від уродженця Берестечка Любомира Шеремети та з Німеччини від горохівчанина Андрія Кленка. Бува, що фури й буси земляки наповнюють разом. Кошти на них Любомир вилучає зі свого бізнесу, Андрій вдячний за потужне меценатство власнику фірми Karls Роберту Далю й жителям міста Росток, у якому живе вже майже 20 років. Свій вагомий внесок у Перемогу роблять Василь Іващук, Ігор Семенюк, Ігор Камінський. Вантажі з-за кордону, автівки доставляють Ігор Федорович, Юрій Христин, Віталій Сак.
– Є багато таких, хто не склав іспиту на порядність у волонтерській роботі, – дає прямі відповіді на всі мої запитання Віталій Гладун.
«Можливо, це звучить цинічно, але зараз важливо любити Україну не тільки серцем, а й глибиною своєї кишені», – каже відверто Андрій Кленк.
Через газету «Волинь» волонтери горохівського «Щита» адресують вам, люди, щиру вдячність від себе й фронтовиків за кожну гривню, сухпайок, домашній смаколик чи дитячий малюнок.
– Хіба можна рахувати добро, зроблене від щирого серця заради Батьківщини? Про витрачені гроші звітую після кожної покупки, але з власним часом тепер не повинен рахуватися ніхто. Часто складається враження, що війна для декого вже закінчилася, і це прикро. Інші не перестають перераховувати кошти постійно. Дивуюся, коли жіночі батальйони «Шпильки» у Борочичі і «Файні газдині» в Холоневі шили й виготовляли сотнями військове вбрання та сухпайки, але саме з такими людьми ми переможемо. Волонтерів з усієї України знаю багато, з 2014 року співпрацюю з Дєдом Волинь, «Жіночою сотнею» з Луцька й Мареком із Києва. Багато кому мав причини не довіряти. Є багато таких, хто не склав іспиту на порядність у волонтерській роботі, – дає прямі відповіді на всі мої запитання Віталій Володимирович, дружбою з яким дорожу багато років.
«Найчастіше діти запитують, коли закінчиться війна»
До волонтерського штабу «Щит» часто приходять діти, щоб через Тетяну й Віталія Гладунів віддати для ЗСУ свої заощадження, наколядовані гривні, гроші, вторговані на благодійних концертах і виставках…
Юнь із цікавістю розглядає в приміщенні воєнні трофеї, передані й привезені бійцями та волонтерами з вогневих позицій, та розпитує про них. Ось тоді Віталій і вирішив створити такі собі експозиції, наскільки це можливо в непристосованому під музей приміщенні. На першу екскурсію запросив міських ліцеїстів із учителькою, які простували вулицею, й уперше спробував себе в ролі екскурсовода.
На побачене й почуте діти реагували по-різному: сумом – біля речей, що стали свідками загибелі українських солдатів, сміхом – на манекен російського «чмоні». На одному зі стендів цієї скарбниці Перемоги – до 200 шевронів, на імпровізованих стелажах – зошит із нотатками окупанта, бронежилети, форма, башта й запчастини від БТР, прапори й подяки, підписані військовими волонтерам «Щита», малюнки з Норвегії і багато-багато інших речей і навіть пляшки з російською горілкою. На етикетках вказується, що «Горбушка» і «Сила» виготовлені в лнр, але штрих-код акцизної марки – український. Та дивуватися не варто: москалі як не брехнуть, то не дихнуть. Віталій жартує: щоб спробувати той сумнівний продукт, потрібно бути камікадзе.
Прочитавши про першу екскурсію відгуки у соціальних мережах, до штабу «Щита» цими днями завітали випускники ліцею села Озерці й старшокласники гімназії села Сільце. Подивитися на війну здалеку прийшли зі своїми грошовими вкладами в Перемогу.
– Діти найчастіше запитують, коли закінчиться війна, – розповідає Віталій Гладун. Їм і дорослим у відповідь каже, як завжди, без лукавства: «росія розвалиться тоді, коли кожен стане справжнім українцем, буде гордитися Україною й робити все для Перемоги нашої країни».
* Вихід цього матеріалу став можливим завдяки фінансовій підтримці Програми з допомоги та розвитку українських медіа (Ukrainian Media Aid and Development Program), частково профінансованій Міністерством закордонних справ Швеції (Swedish Ministry for Foreign Affairs).
Читайте також: «Єрмак похизувався фотографією з воєначальниками і пообіцяв, що в росії буде палати»
