Довгождана зустріч братів Мерчуків: (зліва направо) Сергій, Андрій, Григорій.
Після 11 місяців полону брат головного патрульного міста Рівне повернувся додому й одружився
«Зі щитом! Після 340 днів Андрій Мерчук, солдат-гранатометник, мій рідний брат, повернувся з російського полону! У боях за Лиман навесні минулого року він зник безвісти. Зараз я вже знаю його історію і те, наскільки гідно він повівся у бою. Його фото облетіло багато ЗМІ, але одиниці знали, хто цей козак, – всім дякую, що тримали таємницю, яка могла йому зашкодити, і за молитви та підтримку сім’ї!» – такий пост 27 квітня написав старший брат Андрія, керівник патрульної поліції міста Рівного Сергій Мерчук (у березні 2014 року він – Сергій (Звіробій), активіст Майдану – став переможцем нашої редакційної акції «Герої нашого часу». – Ред.)
«Я люблю тебе і рідних дуже сильно люблю»
Про те, як Андрій родом із села Луків, що на Рожищенщині, потрапив у полон, де і що з ним відбувалося упродовж 11 місяців, про що думав кожного дня і про бій, у якому йому вдалося підбити російську броньовану техніку, – він розповів кореспонденту Цензор.НЕТ на Полтавщині, де на той час перебував на реабілітації...
24 лютого 2022 року, коли почалася війна, Андрій відразу поїхав у військкомат, віддав свій військовий квиток і почув: «Ми подзвонимо». І він туди їздив кожного дня. Нарешті його взяли. Дізнався, що служитиме у Луцьку, в теробороні – зарахований у 2-й стрілецький батальйон, 1-шу роту. Це був березень. Почалося навчання. Тим часом усі хлопці просилися, аби відправили на війну. А він, який уже служив у 2014 році, говорив їм: «Хлопці, прийде та хвилина, той час, коли всі поїдемо, ви за це не переживайте. Це війна – ми потрібні».
Того року на Великдень ми пішли святити паску, крашанки – поклали все в ту каску. Вона мені життя і врятувала… Це в неї прилетіла куля...
І ось та «хвилина» настала – 16 травня поїхали на Схід. 23 травня, на світанку, під Лиманом почався потужний мінометний обстріл. У цьому бою Андрій був поранений у голову. Склалася така ситуація, як розповідав, що українських бійців було шестеро, а довкола – багато ворожої техніки й, може, сотня російських солдатів. Тоді він думав, що секунду-другу лишилося йому жити. Написав коханій Насті: «Я люблю тебе і рідних дуже сильно люблю». Як каже зараз, жалкував, що мало повоював. Коли з побратимами потрапив у полон, тішило те, що живі хлопці і капітан...
Почалися важкі дні полону – з численними принизливими допитами, з такими умовами утримання, коли навіть ковток свіжого повітря був великою розкішшю... Він тривав 11 місяців.
«Чуб, який я зістриг і залишив удома, і притягнув мене в Україну»
В Андрія був козацький чуб, як і в старшого брата Сергія, але коли почалося повномасштабне вторгнення росії, він сказав коханій: «Сонце, потрібно зістригти його, бо я піду на війну». Ось що він з приводу цього розповідав після полону: «Я розумів, що можу загинути, але Насті цього не говорив. Я не хотів, щоб якийсь російський солдат тягнув мене за чуба, як вони це вміють. Через те залишив його вдома. Він і притягнув мене в Україну. Притягнув! Це діє. Я в Україні! Я живий, вижив!».
А ще Андрій згадує, що в 2015-му брат Сергій подарував йому каску: «Я її беріг. Того року на Великдень ми пішли святити паску, крашанки – поклали все в ту каску. Вона мені життя і врятувала…». Це в неї прилетіла куля...
«Тільки так треба наздоганяти втрачене»
Андрій мріяв обійняти маму. І одружитися – з думкою про те, що на третій раз це має статися! Перший раз, 2020 року, в січні, вони з коханою замовили кафе, а за декілька днів у неї помер батько. Всі казали: «Тато тебе зрозуміє, не відмовляйтеся від одруження». Вони змирилися. Проходить днів двадцять – машина збиває на смерть дружину його брата-близнюка, коли вони разом переходили дорогу. Після цього весілля було скасоване.
Через два роки, у 2022-му, Андрій сказав коханій: «Сонце, давай таки весілля зробимо». Пояснює це тепер так: «Ми з Настею вже вісім років разом. Вона мене чекала у 2014–2015-му, коли я був в АТО. Запланували дату, замовили ресторан – хотіли зібрати всіх рідних. Вона одна в сім’ї, я хотів для неї щось прекрасне зробити, мріяв побачити її в білому платті… Але почалася війна...».
Весілля було заплановане на 17 липня 2022-го. Андрій пам’ятав цю дату в полоні й думав: «Якщо виживу, приїду – Настя мене приб’є. Тож як тільки вернуся додому – одразу одружимося. Ми навіть купили обручки ще в травні, думав: якщо не відправлять на передову, то хоч розпишемося».
І ось Андрій Мерчук в числі 44 полонених повернувся додому. І він одружився. «Після року полону тільки так треба наздоганяти втрачене», – написав керівник патрульної поліції міста Рівного Сергій Мерчук. Наречена, а тепер уже дружина Андрія Анастасія працює у патрульній поліції Луцька.
Такими вони були в дитинстві.
