Родина Степанюків мріє про новий бус, у якому їздитимуть усі разом.
Жінка з Волині каже, що народила серцем своїх 17 синів і дочок
Уже під час війни сім’я Надії та Олександра із села Дігтів Володимирського району поповнилася. Нині у подружжя 17 всиновлених, прийомних та патронатних дітей. Родина планує всиновити ще двох малюків
Олександр та Надія Степанюки разом уже 15 років. «Мені не хотілося бути опікуном – для мене було важливо стати мамою для дітей, і тому ми з чоловіком для себе вирішили їх всиновлювати», – розповідає Надія в телесюжеті ТСН. «Взагалі, мені здається, це мрія мого дитинства мати багатодітну сім’ю», – додає Олександр.
Більшість хлопчиків та дівчаток вони забирали з інтернатів. А почалося все, як пригадують батьки, так: «Ми брали для себе одного сина, а виявилося, що в нього є сестричка. Як не забрати крихітку, якій лише кілька місяців?». А потім дізналися, що у їхнього первістка є двоє старших братів. І ті також стали їхніми.
Всі діти, які виховуються в сім’ї Степанюків, за словами подружжя, знають, що вони усиновлені (хоч процедура гарантує анонімність), «бо завжди знайдуться «добрі» люди, які розкриють секрет…».
– Тому я дітям пояснила: «Я вас люблю, я ваша мама, я вас народила серцем», – каже з цього приводу жінка.
Надію з меншим братом родина Степанюків забрала з інтернату 10 років тому. Тепер дівчині 24, і вона стала помічницею вихователя-матері. Інші усиновлені діти – 5-місячна Злата зі старшими Вікою, Максимом та Матвієм – рідні брати і сестри. Надія з батьками їздила їх забирати і досі згадує пережиті емоції. «Звідти без сліз ти не виходиш, якось так шкода, що дуже багато покинутих малюків», – каже дівчина. Ці четверо дітей після інтернату були мовчазними і замкнутими. Зараз вони – улюбленці родини: говіркі, відкриті, гарно вчаться...
Степанюки вже під час війни взяли хлопчика Кемаля, коли йому було лише три місяці. За час, що минув, і він, і всі інші попідростали. У родині підтримують традицію щороку фотографуватися з дотриманням дрескоду. А ще – влаштовувати сімейні походи. «Недавно в цирк їздили, довелося три ходки робити, щоб усіх завезти. Три рази чоловік курсував. У нас є автомобіль, він розрахований на сім місць, ну як ним завезти 20 людей!» – розповідає Надія. Тож родина мріє про новий бус, у якому їздитимуть усі разом. А ще чекають з фронту на брата Віталика – йому 23 і на початку війни він пішов добровольцем захищати Україну. Молодші діти хочуть бути схожими саме на нього.
Надія і Олександр кажуть, що ще два вільні дитячі ліжка у них є. Тож сім’я з часом може поповнитися...
За статистикою, щороку в середньому 8 тисяч дітей за різних обставин втрачають родини. Лише в українських інтернатах наразі перебуває понад 90 тисяч дітей. Переважно їх можна взяти під опіку та патронат. Адже за статусом всиновленими можуть бути лише 14 тисяч – це сироти або ті, чиї батьки позбавлені батьківських прав.
Марина ЛУГОВА.
Читайте також на volyn.com.ua:
= «Зустрілись на війні, а наче побували вдома»: як волиняни потрапили на передову (Фото)»;
= «Після 11 місяців полону брат головного патрульного міста Рівне повернувся додому й одружився»;
= «Як український прапор від бійців з Волинської бригади потрапив до Ірландії».
