«Ти приснився мені веселим з оберемком ромашок».
«Бог берегтиме тебе, я знаю, у нас із Ним така домовленість...» (Історія з війни)
Востаннє ми бачилися з тобою сім тижнів тому. Ти приїхав на чотири дні. Здавалося, це буде ціла вічність з тобою. Я намагалась не дивитися на годинник, не рахувати хвилин, які тікали від нас. Але серце ніби навмисно гучніше відбивало кожну секунду, прожиту з тобою.Ти приїхав на чотири дні. То було радісно і водночас боляче. Бо потім знову я маю відпустити тебе туди, де смерть забирає найкращих, молодих і сильних, тих, кого чекають з молитвами на вустах
Пам’ятаю, як збирала в дорогу твій наплічник, складаючи все необхідне і жалкуючи, що не вміститься все, що тобі там потрібне. Здається, сама б заховалася в потаємну кишеньку, щоб мати змогу бачити тебе і знати, що ти в безпеці, поки я поруч. Я була б хрестиком у тебе на шиї, талісманом на грудях, оберегом за спиною, закриваючи долонями від ворожої кулі, відвертала би поглядом від подиху смерті.
Ми прощалися тихо. Ти не мав бачити сліз та мого страху, що ця зустріч може бути останньою. Говорили про буденне і тримались за руки. Я дивилась у такі рідні сині очі і не могла надивитись, не йняла віри, що за кілька хвилин ти вже будеш далеко.
«Я з тобою поруч, – казав ти, – ми на відстані лише телефонного дзвінка. Не сумуй, моє зайченятко, скоро повернусь».
Відпустила тебе з надією. Щось шкрябало душу, але я не впускала в свідомість лихі передчуття... Він вертає тебе неушкодженим... А я... Торгуватися з Богом – це вже крайність, яка... Але ж хіба війна не стирає ці крайності?
Я чекала на твій дзвінок щогодини. Не давала розрядитись телефону, забуваючи про беззвучний режим, засинаючи з ним у руках. Мої повідомлення не були прочитані, але доставлені, і це було добрим знаком. Значить, він працює, значить, він у тебе, значить... ти є.
Я була б хрестиком у тебе на шиї, талісманом на грудях, оберегом за спиною, закриваючи долонями від ворожої кулі, відвертала би поглядом від подиху смерті.
«Можливо, на бойовому завданні», – шепотів внутрішній голос, і я погоджувалась, відганяючи чорні думки.
Ти приснився мені веселим з оберемком ромашок. Притискаючи їх лівою рукою до грудей, праву ж виставив вгору і радісно махав мені нею. Я бігла назустріч, але твоя постать не ставала ближчою. Навпаки, здавалося, ти все далі від мене, а я намагалася бігти якнайшвидше, але ноги все важчали, ніби загрузали в сипучому піску. З відчаю я голосно викрикнула твоє ім’я, і в цю ж секунду сон відпустив. Важко дихаючи, витерла піт із чола і взяла телефон до рук. Повідомлення з невідомого номера привело до тями: «Назар живий, в Чернівецькому госпіталі».
Боже! Назарчику! Живий...
Збиралася швидко, думкою летіла швидше, ніж везло моє тіло авто. Не встигла дати волю сльозам, але ще наплачуся з радості. Повторювала слова, як мантру:
«Усе добре... живий».
Ти лежав без свідомості на сірому простирадлі в полоні бинтів і крапельниць. Забинтоване око і порожнеча на місці лівої руки, тієї, що притискала букет ромашок для мене у сні. Обережно торкнулася коханого чола. Гарячий.
«Назарчику, – прошепотіла, – поспи, я поруч».
...Я тепер буду тримати телефон біля серця, щоб пришвидшити твій дзвінок.
Ірина ДЕРПАК.
Читайте також на volyn.com.ua:
= «Суперчемпіонка Ольга Харлан: «Сподіваюсь, вся країна співала зі мною Гімн України»;
= «Андрій Ярмоленко отримуватиме в київському «Динамо» 1 мільйон доларів на рік? (Відео)»;
= «Волинський священник із Парагваю: «Чи повинна жінка покрити голову, коли йде до церкви?».
