8 років готувалися до весілля, щоб на ньому... розлучитися

«Одне тіло з двома головами»

Улай – німецький художник-концептуаліст, перформансист. Марина Абрамович – сербська спеціалістка з мистецтва витривалості. Вони зустрілися в 1975 ро­ці, 30 листопада. Обоє вважали цей день дуже символічним: саме 30 листопада в 1943-му народився Улай, а в 1946-му – Марина. На момент знайомства жінка вже закінчила Академію образотворчого мистецтва Белградського університету і працювала за фахом, Улай займався фотографією. Творчі люди вмить відчули якесь тяжіння, тому вирішили не зволікати – відразу почали зустрічатися, того ж року поїхали в Амстердам і стали жити разом. Вони багато подорожували світом, навіть коли були ще бідними й невідомими художниками, згодом провели вдвох чимало перформансів, що увійшли в історію, разом стали зірками сучасного мистецтва. 

Улая надихала шалена енергія Марини, а її саму – те, що він створив сам себе: хоч навчався на інженера, чоловік змінив рід занять і країну й без освіти творив мистецтво, не боячись виходити за усталені рамки. Приміром, у день, коли вони познайомилися, художник мав довге волосся і поголене обличчя з одного боку та коротку стрижку й щетину – з іншого. Експеримент, який отримав назву S'He, тривав кілька років. 
Союз двох митців був настільки сильним, що вони називали себе «одним тілом з двома головами». Пара влаштовувала ефектні перформанси, на які з'їжджалися подивитися люди з усього світу. Одним із таких, чи не найпам’ятнішим, був проєкт «Енергія спокою», який перевіряв витримку художників та рівень їхньої довіри одне до одного. Абрамович тримала лук, Улай – стрілу, спрямовану в її серце, – і так чотири хвилини. 
Пізніше Улай зізнавався, що почував себе в ті роки неймовірно щасливим – можливо, це навіть було найкращим часом у його житті. «Я думала, що ми проведемо так решту життя. Не було жодних сумнівів», – підтверджувала Абрамович. 

Велика Китайська стіна

У 1980-му Улай і Марина вирішили одружитися і, звичайно, захотіли перетворити шлюбну церемонію в ефектний перформанс. Весілля планували провести в Китаї. Згідно із задумом, Улай починав свій шлях із пустелі Гобі, а Марина – з боку Жовтого моря. Зустрітися вони мали на середині Великої Китайської стіни. Це повинно було символізувати злиття двох стихій, а також з'єднання чоловічої і жіночої енергій. 

За вісім років, які знадобилися на підготовку та переговори з китайською владою, взаємини Улая та Абрамович змінилися. Його обтяжувала слава та громадська увага, вона вважала це закономірним наслідком того, чим вони займалися. У їхній спільній діяльності гостро бракувало злагоди. В інтерв'ю Улай зізнавався, що через комплекцію і худорлявість він часто не міг віддаватися роботі з рівною витримкою та витривалістю. Вона ж хотіла і була готова продовжувати.

Рушивши з різних боків Великого Китайського муру, вони зійшлися посередині. Цей момент був запланований як мить одруження, але врешті-решт, подолавши важкий шлях (2500 кілометрів) протягом трьох місяців і зустрівшись, вони... розсталися прямо під час акції.

Пройти Великою Китайською стіною Марина та Улай вирішили, незважаючи на зростаючі розбіжності. Той день 1988-го, що мав стати початком їхнього сімейного життя, став їхнім останнім перформансом, відомим як проєкт «Закохані»: рушивши з різних боків Великого Китайського муру, вони зійшлися посередині. Цей момент був запланований як мить одруження, але врешті-решт, подолавши важкий шлях (2500 кілометрів) протягом трьох місяців і зустрівшись, вони... розлучилися прямо під час акції. Прощаючись, Улай зізнався, що перекладачка, яка супроводжувала його, вагітна від нього. Абрамович без вагань порадила одружитися...

«Прекрасна робота, яку ми проробили разом, – ось що має значення»

Образу та гіркоту розриву Улай та Марина переплавляли у мистецтво. Особливо Абрамович – творити вона взялася з неймовірною завзятістю.

2010-го на очах у десятків відвідувачів Нью-Йоркського музею сучасного мистецтва відбулася їхня перша і дуже несподівана зустріч. У тому числі для самих художників. Абрамович проводила перформанс: протягом кількох хвилин мовчки дивилася в очі будь-кому, єдина умова – відсутність тактильного контакту. Першого ж дня навпроти Марини сів Улай. Секунди безмовних сліз – і вони простягли одне одному руки. Всі думали, що це примирення, але через 5 років Уве Лейсіпен подав на екскохану до суду за те, що як автора їхніх спільних робіт вона вказувала лише себе і не надавала йому фінансової звітності. За рік Окружний суд Амстердама зобов'язав Абрамович відшкодувати Улаю 250 тисяч євро. Марина вважала позов спробою зіпсувати її репутацію. Ще два роки вони не спілкувалися. 

І лише влітку 2017-го, майже через 30 літ після розставання, пара все-таки змогла помиритися. На сцену Музею сучасного мистецтва «Луїзіана», де відбулася найбільша у Європі виставка Марини Абрамович, Улай піднявся до неї із глядацького залу, вони обнялися. У документальному фільмі Улай пізніше скаже: «Все брудне та потворне між нами залишилося позаду. Насправді це гарна історія». «Прекрасна робота, яку ми колись проробили разом, – ось що тепер має значення», – додала Марина. 

У 2020-му на 77-му році життя Уве Лейсіпен помер. «З великим сумом дізналася сьогодні про смерть мого друга і колишнього партнера Улая. Він був винятковим художником і людиною, якої дуже не вистачатиме. Цього дня приємно усвідомлювати, що його мистецька спадщина житиме вічно», – прокоментувала Марина. Вона зараз живе в Белграді, продовжує роботу в Marina Abramovic Institute, навчаючи майстерності перформансу. А в березні 2022 року сербська мисткиня оголосила про плани відтворити свій історичний перформанс The Artist Is Present («У присутності художника»), аби зібрати кошти для українських жертв нищівних російських атак. 

За матеріалами  unian.ua, vogue.ua, bbc.com, vechirniy.kyiv.ua.