У Луцьку є бібліотека, яка допомагає бити ворога

«Це був рятівний дзвінок, який вивів із шоку»

– З другого дня війни все почалося, – пригадує бібліотекар Алла Фень, яка стала організатором благодійної справи. – Було розпорядження керівництва залишатися вдома. У п’ятницю мені зателефонувала організатор культурно-дозвільної роботи Терцентру міста Луцька Оксана Крамар і спитала, чи зможу я відкрити в суботу (а це наш офіційний вихідний) книгозбірню, аби ми продовжили плести маскувальну сітку, над якою вже до цього працювали. Я відкрила. Оксана привела три десятки своїх підопічних...

То був, по суті, рятівний дзвінок, який вивів, як висловилася пані Алла,  із шоку, котрий переживав тоді багато хто, шукаючи відповідь на питання: «Що робити, за що братися?» Підопічні Терцентру розповіли своїм знайомим про те, що долучилися до волонтерства, й наступного дня ті теж були в бібліотеці. З часом їх число дійшло до сотні. Після першої сітки взялися за інші, зрозумівши, що на них є потреба. Шукали матеріали, зокрема для основи, й працювали. А потім, зважаючи на те, що це ж зима й хлопцям потрібні теплі речі, в’язали шкарпетки, з допомогою чоботаря Степана Рибацького робили устілки. Затим були балаклави, спідня білизна: в бібліотеці збирали тканину, кроїли, а вже жінки-­швачки вдома шили.

Сітка має бути професійною – не плавитися, якщо нею буде накрита військова техніка. Для цього потрібний, зокрема для основи, відповідний матеріал – спанбонд. А ми таких коштів не маємо. 

– А ще складали енергетичні набори для захисників, виготовляли мазі для загоєння ран, – каже Алла Фень. – Робили й робимо все, що нам під силу. Була потреба на початку війни у медичних сумочках – і ми їх шили, щоб хлопці мали куди ліки складати. Тепер вони вже не актуальні – примітивні, порівняно із сумками натівського зразка, якими забезпечують бійців, а тоді, думаю, неабияк виручали. З часом число тих, хто долучився до волонтерстава, зменшилося. Але, як мовиться, кістяк залишився – чоловік п’ятнадцять приходить щодня. І це ті, хто, маючи вже досвід, сам добре справляється на своїй ділянці робити. Мені залишається вирішити якісь організаційні питання, щось порадити. Бібліотека у війну набула ще й такого нового значення: сюди йдуть не лише за книжкою (хоч, звичайно, всі волонтери є й нашими читачами), а й бажаючи долучитися до доброї справи.

А ще, до речі, аби одержати консультацію психолога. При бібліотеці працює психолог Жанна Роюк, яка запропонувала людям, які опинилися в стресовій ситуації, безкоштовні послуги. Вона спілкується з ними на різні теми, котрі викликають занепокоєння у час війни.

«Найкращий стимул до благодійної роботи – подяка воїнів за допомогу»

Уже другий рік бібліотека №10 є осередком волонтерства. І, власне, стільки ж часу співпрацює з благодійними громадськими організаціями «Старе місто» та «Волинський спротив». З приводу того, у чому ця співпраця полягає, Алла Фень розповіла:

– Спочатку ми плели маскувальні сітки з того, що люди зносили. Одне слово, – з тряпок. Тепер – інші вимоги. Сітка має бути професійною – не плавитися, якщо нею буде накрита військова техніка. Для цього потрібний, зокрема для основи, відповідний матеріал – спанбонд. А ми таких коштів не маємо. На допомогу й прийшли ці громадські організації: вони закупляють спеціальну тканину, ми плетемо для них сітки, котрі вони ж відравляють захисникам на фронт. З цим вантажем їдуть на передову й наші енергетичні набори, окопні свічки, білизна. А вже за звітами партнерів в інтернеті бачимо й результати своєї роботи. Найкращий стимул до благодійності – подяка воїнів за допомогу, яка адресується і нам у відеосюжетах, що з’являються у мережі. А це означає, що й наші помічники з діаспори, котрі, живучи за кордоном, допомагають, як можуть, захисникам України.

«Я знала, що мій син як кадровий військовий з перших днів буде на війні»

Те, що бібліотекар Алла Фень очолила волонтерський осередок, по-особливому розумієш, коли знаєш, що її 26-літній син Андрій – на передовій. Свого часу він навчався у Волинському обласному ліцеї з посиленою військовою підготовкою. Потім закінчив Академію сухопутних військ у Львові.

– Я жила із важким відчуттям, бо знала, що мій син як кадровий військовий з перших днів буде на війні, – каже пані Алла. – Так і сталося. І якби я зараз не була щодня з людьми, то не знаю, як би все переживала. Торік навесні син був під Бахмутом. А де зараз? Він мені про це не говорить. Про його переміщення дізнаюся хіба з адреси, зазначеної на посилці (коли змінюється погодний сезон, то відправляє додому зайві речі).

За словами жінки, син заборонив, аби щось передавала йому з Луцька. І не хоче, щоб волонтери щось привозили. Сказав, що сам справиться зі своїми проблемами.

– Але наразі склалася така ситуація, що без допомоги не обійтися, – зізналася  мама офіцера. – Потрібний шолом на заміну старому. А він недешевий. Волонтери підключилися, зокрема луцька громадська діячка Наталія Гуркіна. Якщо все вдасться і в сина буде якісний, надійний шолом, то це дуже мене потішить. Буду вдячна за підтримку, як і кожна мама, син якої захищає Україну.

* Вихід цього матеріалу став можливим завдяки фінансовій підтримці Програми з допомоги та розвитку українських медіа (Ukrainian Media Aid and Development Program), частково профінансованій Міністерством закордонних справ Швеції (Swedish Ministry for Foreign Affairs). 

Читайте також: «Волинські виші передали на фронт два позашляховики (Фото)».