Герой, який втратив ногу на передовій: «Перша думка: а що я мамі скажу?» (Відео)

Боєць морської піхоти втратив ногу, але знову повернувся на фронт. Ілля Воробйов мріє встановити український прапор у Криму та Донецьку             

До повномасштабного російського вторгнення Ілля працював у Чехії. 

22 лютого він повернувся в Україну і вже за кілька днів добровільно став на захист Батьківщини. Неодноразово брав участь у штурмових та розвідувальних діях, під час виконання одного з бойових завдань втратив ліву ногу, але після реабілітації з протезом замість кінцівки повернувся до війська.

– Це мало бути завдання на дві години, але розтягнулось на три дні, – згадує Ілля про той бій в інтерв’ю ютюб-каналу «Бутусов ПЛЮС». – Був наказ зайняти будівлю в тилу ворога. Ми це зробили, закріпились і супроводжували до неї суміжний підрозділ. Наступного дня отримали наказ висунутися ще далі і провести такі самі дії в іншому приміщенні. Зробили, дочекалися суміжних підрозділів, і нам «нарізали» ще один наказ – зачистити невелике селище. Ми поступово просувалися, перевіряючи будинки та підвали. Виявили росіянина з кулеметом, але не влучили, і він зумів втекти. Надійшов наказ про повернення, але ми вирішили пройти трохи вглиб лісу і знайшли там російський БТР, забрали трофеї, зокрема дві рації, і радісні вже рушили назад. Йшли колоною з 11 людей, я був четвертим. Раптом почув позаду вибух, повернув голову – побратим, який ішов останнім, лежав без ноги, навколо дим. На щастя, ми з позицій росіян забрали трофейні носилки із жорсткими ручками, їх ніс наш док, і це нас врятувало. Ми побігли до пораненого, і так вийшло, що я теж наступив на міну. З того моменту взагалі стало «весело».

З 11 чоловік двоє «трьохсотих», сонце сідає, ми в сірій зоні. Пощастило, що мали ще й наші носилки – з м’яким дном. Нас почали евакуйовувати…

– Якою була перша думка після вибуху? – перепитує, усміхаючись, Ілля Воробйов. – Думав: «Що я мамі скажу?». Але це було ще не все. Далі ми мали форсувати річку на човні, на підході до неї росіяни запустили по нас один освітлювальний снаряд з міномета й одразу ж – бойовий. Певно, нас засікли з дрона, почали обстрілювати. Чесно кажучи, в той час взагалі були сумніви, що дійдемо до човна…

На щастя, на цей раз усе обійшлося. Поранених доставили до госпіталю. Ілля залишився без лівої ноги. Попри це, після реабілітації він знову повернувся до своїх побратимів на фронт.

– По-перше, я не на позиціях, я виконую роботу, не пов’язану з бойовими діями, – стримано каже він. – А повернувся до війська, бо просто хочу довести справу, яку почав, до кінця, залишитися зі своїми побратимами, допомагати чим зможу.

Багато воїнів, які втрачають кінцівки, важко це переживають, дехто вдається до алкоголю. Ілля визнає, що «воно трошки вплинуло на якість життя, але нічого страшного».

– Зараз нам ставлять не дерев’яні, а нормальні протези, тому особливо засмучуватись нема чого, – каже він. – Треба знайти якусь улюблену справу, щоб переключитись. На реабілітації я займався спортом, коли отримав протез – пішов на бігову доріжку. Почав так планувати свій режим, щоб не було вільного часу. Плюс у тому центрі, де я був, дуже допомагали волонтери, возили на всякі заходи.

…А щодо своєї мрії, то Ілля її бачить чітко: «Приїхати в Крим чи Донецьк і на якомусь балконі поставити свій прапор та сфотографуватись».

Василина СМЕТАНА.

Читайте також на volyn.com.ua:

= «Захисника-Героя із Полісся навколішках зустрічало все село (Фото)»;

= «Волинь втратила ще двох своїх Героїв»;

= «Волинська волонтерка: «Боляче видаляти номери телефонів воїнів, які ще вчора ставили автограф  на прапорі».