«Видаючи допомогу, деяких людей заспокоюємо: соромляться, що беруть»: як у Луцьку працює Червоний Хрест

Майже 45 тисяч осіб з початку повномасштабної війни отримали допомогу у луцькій міській організації  Товариства Червоного Хреста (ТЧХ). Дотепер частина людей, передусім з числа внутрішніх переселенців, регулярно звертається за продуктами, одягом, гігієнічними товарами, а інша, звісно, значно менша, – щоб волонтерити. Між тим, сама організація від 24 лютого дуже змінилася: мусили пристосовуватися до жорсткіших вимог. Серед новинок – інакші форми волонтерства, відкриття швейної майстерні. До речі, запрацювали подібні також у Володимирі та Луцькому районі, у Ковелі й Нововолинську відкрили кімнати соціальної підтримки, а в Камені-Каширському – соціальну перукарню. На нові рівні виходять завдяки підтримці колег із національних організацій ТЧХ у світі. 

Голова такого луцького об’єднання   опікується проєктами на рівні обласного центру уже 9 років, тож по поличках розкладає, як змінилася праця її колег за понад рік війни:

– Знаєте, з початку російського вторгнення ми за ініціативою волинської обласної організації почали формувати й розвозити по місцях, де є укриття, аптечки. Тоді ж одразу стали телефонувати з польської й німецької національних організацій ЧХ, щоб передати допомогу. Вона була різною і її було дуже багато: то хтось з особистих знайомих телефонує, то представники церкви звертаються з пропозицією. За час, який минув з 24 лютого, ця допомога переважно стала централізованою: організовано все надходить від національних організацій.

– Що ви відчували, спостерігаючи нечуване волонтерство незнайомих людей?

– Дуже раділа цьому всьому, тому що найпершими відгукнулися звичайні люди з-за кордону. Це було надзвичайно щемливо, що вони віддавали своє, що зрозуміли, в якій ситуації опинилися українці, які втікали від бомб і ракет. Адже на 3-й день у нас вже почали з’являтися вимушені переселенці. Спершу ми їх зустрічали на вокзалі, а потім вони приходили до нас за направленнями з кол-центру. Першого місяця ми забезпечували їх допомогою, яку приносило місцеве населення або яку збирали волонтери у супермаркетах. Тоді почали зникати продукти, а люди тут, у Луцьку, все одно щедро жертвували і олію, й крупи, усе, що купували й собі. Тоді як мінімум щодня по допомогу приходила сотня людей. 

Ми ж тільки в Україні працюємо 105 років! 

Маю сказати, що з початком війни наша робота набула абсолютно нових рис. Передусім ми значно розширили волонтерську базу і перебралися у нове просторе приміщення, що відповідає вимогам теперішньої роботи (до цього ми працювали на 14 квадратних метрах. Тому ми з радістю сприйняли, що чимало людей хотіли нам допомагати. Наприклад, представники національної сервісної служби волонтерили близько пів року. Це була колосальна поміч, бо вони спеціалізуються на соцпослугах, тож знали, як підтримати тих, хто приходив, як заспокоїти, адже приїжджі були настільки наляканими, травмованими страшними подіями... Приходили волонтери просто з вулиці, бо знали, що є така авторитетна міжнародна організація – Червоний Хрест. Ми ж тільки в Україні працюємо 105 років! І роботи вистачало усім! (Адже ми й далі відповідаємо за місцевих наших бенефіціарів, одиноких, малозабезпечених, людей з інвалідністю, дітей-сиріт, інших категорій). Потребували допомоги у фасуванні отриманих товарів, щоб швидко в необхідній кількості їх видавати. Було всім важко, ми не встигали… І в цьому зараз усе змінилося, тому що згодом стали передавати з національного комітету уже сформовані набори. 

– Як ви працюєте тепер? 

–  Скажу, що за цей рік волонтерство Червоного Хреста дуже активізувалося й набуло нових форм. От, наприклад, маємо Банк одягу, а речі ж, які жертвують, потрібно прийняти, посортувати, підібрати для людини, навіть порадити – без волонтерів ніяк. Вони також працюють у пунктах психосоціальної підтримки: у Луцьку в чотирьох локаціях є 7 волонтерів-психологів. Діє також програма «Догляд вдома», яка охоплює і місцевих, і переселенців, адже і серед них є люди з проблемами зі здоров’ям, деякі вже тут захворіли.

І, нарешті, є проєкти, які почали реалізовувати торік за підтримки німецької організації Червоного Хреста за програмою «BraVo». Вони спрямовані на розвиток організації та волонтерства. На Волині за нею працює 7 організацій, умовно кажучи, в 7 колишніх районах. Вона передбачає реалізацію мінігрантів трьох рівнів і розвиток волонтерства. За перший виграний мінігрант на 50 тисяч гривень ми придбали реабілітаційну систему для нашого дитячого будинку. За наступний (мова про фінансування на понад 180 тисяч гривень) відкрили швейну майстерню при Банкові одягу: зробили невеличкий ремонт, закупили обладнання, зокрема і духову шафу, тканину для постелі. Адже це такий товар, що хочеться мати нове, а не те, що було в користуванні. У нас шиє талановита кравчиня-волонтерка Надія Троневич. Вона дуже майстерно і переробляє одяг, і оздоблює, зокрема й дорогий... Готуючись до проєкту, ми самі шукали, що можна організувати таке, що важливе для людей і що допоможе й нам розвиватися, залучати певні кошти (на оплату електрики, наприклад), адже нашим статутом передбачено, що ми не заробляємо грошей, хоч вони нам необхідні. Тож у нас стоять скриньки для збору коштів – хоче хтось, має можливість, то може вкинути яких 5 гривень... А з червня цього року ми займаємося наступним проєктом на суму 100 тисяч гривень із розширення майстерні. Ось недавно приїхали люди з Херсонщини, й ми одразу видали усе необхідне. Останнім часом приїхали також мешканці Маріуполя, Авдіївки (якось звідти вибралися), то теж їх усім забезпечили. 

–  Пані Еміліє, є події, які вас вражають у вашій роботі?

– Запам’яталося, які приходили перелякані й знервовані люди з 24 лютого. Тоді мали їм і допомогу видавати, і заспокоювати. Тепер вражають люди, яким наша допомога необхідна, але їм соромно й незручно її брати. Нещодавно приходила жінка за поміччю, але дуже переймалася тим, що їй доводиться просити. Хоча ми ж для того й існуємо, щоб допомагати. І дуже приємно, що нам вдалося її підтримати, вона йшла від нас з усмішкою і вдячністю: казала, як добре, що у нас працюють такі небайдужі люди, що нема такого «отримайте, розпишіться, до побачення». Ми дійсно тут ще й багато розмовляємо, пояснюємо, заспокоюємо. А ще дуже приємно, що волонтери приходять до нас і тепер. Ми ставимо їх на облік, укладаємо договір. Вони знайомляться з кодексом поведінки волонтера, проходять ввідний курс, за яким знайомляться із принципами Товариства Червоного Хреста. На днях прийшов 15-річний хлопчина. Закінчив 9-й клас і з дозволу мами хоче допомагати. Є помічники і з-поміж внутрішньо переміщених осіб. І, звичайно, є у нас волонтери з досвідом – співпрацюємо з 2014 року. Важливо, що ми маємо таку можливість робити добрі справи!

* Вихід цього матеріалу став можливим завдяки фінансовій підтримці Програми з допомоги та розвитку українських медіа (Ukrainian Media Aid and Development Program), частково профінансованій Міністерством закордонних справ Швеції (Swedish Ministry for Foreign Affairs).